Тарас Прохасько - FM Галичина

Через сорок днів човняр приплив до острова. Франциска він застав на тому ж місці. Той був змарнілий, але виглядав таким самим жвавим і бадьорим, як завжди. Втративши лік днів, Франциск навіть не сподівався, що час його героїчного посту вже минув. Він був готовий перебувати тут ще довго. Господар звернув увагу на те, що один хлібець залишився неторканим, а у другому бракує трохи менше, ніж половини. На це святий зізнався, що міг би обійтися зовсім без хліба, але йому здалося, що було б гординею відбути цей піст так само, як і Христос — без жодної крихти хліба. Тож цей шматочок хліба був з'їджений для того, щоб не рівнятися до того, що зміг зробити Ісус.

Це було 800 років тому. Але деякі події уміють обійтися з часом так, що здається, ніби вони відбувалися вчора, або — ще правдоподібніше — тривають у ці хвилини.

Ця історія коротка, як і кожна трагедія, яка відрізняється від біди і драми саме часовим параметром. Власне своєю короткістю. Трагедії не тривали. їх наслідки—вони можуть діятися дуже довго. Але тоді вже не трагедія. Отже, ця історія трагічна. Вона настільки коротка, що навіть ще не стала історією,І жодні історії не снуються, хіба в уяві.

Токай. Дивовижна земля, чиєю кров'ю є найкраще вино. Токай. Такої статті нема у 12-томній Українській радянській Енциклопедії. В УЗС (3-томній), виданій у тридцятих роках у Львові, Станіславові, Коломиї, с такий артикул. Звичайно, вони ще нічого не знають про трагедію. Бо жодна енциклопедія не може передбачити трагічної випадковості, яка станеться через 76 років. Тож Токай між англійським філантропом Тойнбі і Токантінс — рікою у Східній Бразилії 2 600 км завдовжки. Мадярське містечко біля підніжжя Ґедялі (ми ще зазирнем у цю статтю). в тисяч мешканців, славне вино. Надзвичайне біле вино… Тепер Ґедялі-трахітовий гірський ланцюг, що тягнеться від Пряшева до Токаю,1 092 м заввишки. На збочах винниці токайського винограду. Це УЗС. Тепер з того самого року. Видавництво “Velhegen und Klafing” з Ляйпцигу. “Das Bild der Erde” — образ землі — “новий атласу 100 сторінках карт”. Токай якраз на Тисі. На Тисі, яка тиждень тому іа мертвою і отруйною, як тисячі мішків потовчених сливових очок. Вмерла риба, вмерли рослини і кирниці. Бо у Тису, а далі у Дунай витекли ціаніди. У миленькому засніженому містечку Бердійові у Словаччині недалеко від Прядива, де починаються Ґедялі, які закінчуються у Токаї, є середньовічна вуличка, де в одному з будинків мешкає винарня “Токайські вина”. 50 сортів на розлив, 10 літрів — 200 корун (це значить 20 гривень , 2 гривні літра найвартіснішого соку землі Середньої Європи. Чоловіки, п'ючи іде і ще шклянку медвяного вина, плакали. “Слухай, тіку, калав один, — там, в Токаю, на березі Тиси через кожну у хату гніздо бузька. Що вони будуть їсти? Нашу отруту? Та вони повмирають. І виноград теж. Це вино останнє на кілька років наперед”. Вони плакали і пили, і молили

Бога, аби якнайскорше біда минула, стекла. Аби якнайменше історій виросло з неї. Бо тут, у Середній Європі, все дуже близько.

Відчуття Батьківщини включає дуже багато понять. З наймасштабніших — це держава, суспільство, народ, мова, земля, історія, люди, міфи, культура. І все якось так складається, так все останнім часом якось прямує, що надійними, справді українськими і незрадливими залишаються лише міфи і, звичайно, земля. Покалічена, понищена і засмічена, але безглуздо прекрасна. Починаєш розуміти індіанців, починаєш розуміти чеченців, які є хоча б тому, що залишається хай саме каміння. Таке враження, що незабаром і наша справжня батьківщина залишиться власне на рівні землі. І ця земля не перестає бути рідною, твоєю. Незалежно від того, якій державі належить, які люди нею ходять, якою мовою говорять, в якій культурі купаються і якій історії моляться. На цих українських ландшафтах навіть лишайники на мертвому дереві чи розколеному камені залишаються вірними нашим міфам, які вміють триматися хоча б вітру — якщо нічого іншого вже не буде.

Це все цілком недавно я відчув, побувавши у найглухішому куті колишньої Лемківщини. Колишньої, бо там уже нема ніяких лемків, нема навіть лемківських пісень. Лише прекрасна пустка, нерівності рельєфу якої зафіксували назавжди інтонації лемківської міфічної космології. Цей майже безлюдний кут поділений між

Південно-Східною Польщею і Північно-Східною Словаччиною. Збереглася топоніміка — імена місць — Маґура, Бехерів, Конечна, Гладишів, Горлиця, Баниця, Крива, Воловець, Низький Бескид. Залишилося те, що незрадливе — гори, доли і потоки. Залишилися антикварні сувеніри — ніби із сірників складені церкви, типові хати.