Тарас Прохасько - FM Галичина

Зі всіх свят, зі всіх днів року Різдво найбільше дає нам можливість відчути свою людськість, свою людяність. Ми раптом опиняємося в ілюзорній ролі опікуна, а не того, ким опікуються. Боже чудо Різдва полягає в тому, що ми, люди, маємо нагоду прийняти Бога до себе у такій формі, як ми самі. До того ж єдиний раз створюється ілюзія, що Бог опиняється залежним від наших законів, нашої натури, нашого розуміння і нашої ласки. Ми починаємо розуміти, що після цього Він стане інакшим — зрозумілішим, ближчим, милосерднішим і любішим. Така перша містерія Різдва.

А друга, напевно, закладається у дивовижній вагомості і довершеності простого різдвяного сюжету. У цьому сюжеті, як у генетичному коді, занесено все, що стосується людини. Може, тому лише з цього сюжету виросло таке явище, як вертеп. Поступово вертеп розрісся до макету світу, до схеми космосу, до космогонічної енциклопедії.

Щорічне повторення різдвяного ритуалу не послаблює, а посилює переживання. З кожним роком Різдво сприймається все глибше і ясніше. І це — третя містерія. Різдво може бути окремою порою року. Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною. Історія твого Різдва укладається у окрему низку. Ти можеш оглянути В як самостійну лінію свого життя, що не залежить від історії інших пір року. У хронології Різдва нема ніяких особливих подій, лише світло, затишок, лагідність і мудрість. І навіть якщо стається щось лихого на якесь Різдво, то воно стаєтьгя не так, воно набирає іншого сенсу, іншого чуття, іншого освітлення.

На Різдво тягне до рідних. Це ще один вияв великого сюжету. Мій дідо свого часу не втримався і прийшов до своєї мами на Святий Вечір. Прийшов із дуже далекого й безпечного гірського сховку. На Різдво хата вся була оточена, і його взяли.

Багато років він провів у тюрмах і висланнях. Але не мав жодного жалю про те, що зробив того Різдва. І жоден з наступних різдвяних днів не був гіркуватим через те Різдво. Бо Різдво — це окрема пора року, окрема історія, окрема біографія і навіть окремий характер кожної людини, кожної родини.

Ще раз і ще раз переконуюся, що людині залишилося дуже багато від холоднокровних організмів, життя яких безпосередньо залежить від зміни температури зовнішнього середовища. Зрозуміло, що ми теж міняємося в залежності від того, чи холодно, чи тепло. Але це не те, що я маю на увазі. Рештки холоднокровності прослідковуються насамперед на рівні роботи мозку. Від перепаду температури міняється весь уклад мислення, світосприйняття, механізми пам'яті і можливості уяви. Коли гаряче, то думки не можуть бути подібними на ті, коли дуже холодно. Пам'ятаю дві свої найголовніші мрії і марева у війську. Коли на броні панцерника можна було смажити яєчню, я мріяв про холодні гірські потоки, сніг на гірських хребтах, сині басейни, вентилятори у просторих кімнатах із завішеними від сонця вікнами, сифони з охолодженими напоями, дощі, прогулянки засніженим лісом. Однак як тільки наставала зима з убивчими морозами, і на внутрішніх стінах панцерника наростали багатосантиметрові льодяні кристали, то марево ставало протилежним — тепле ліжко, напалені печі, спання з кітками, розпечений пісок, гарячі вина і зупи, пухнасті светри І шапки, багатогодинні гарячі ванни. Така-от проста залежність мрій, пам'яті і уяви від температури.

Щоправда, тепер трохи інакше. З віком я почав любити зиму взимку, а літо влітку. Мені перестали подобатися перегріті хати. Тому я щасливий, що у моїй старій і запущеній квартирі працюють печі, а не батареї. У цьому всьому є особливий чар. Коли за ніч печі вистигають, вранці стає холодно навіть у ліжку, але треба вставати у ще більший холод, накинути на плечі старе пальто і перш за все запалити у п'єцах. Дуже приємно напалювати у кухні, у лазничці, гріти воду для миття у цебрах і баняках. Не можна йти з дому, поки не виключений у печах вогонь. І коли вже Йдеш, то ніде, крім кухні, ще не тепло, бо кімнати нагріваються повільніше, ніж кахлі. Дуже приємно також не палити задля економії у якійсь із кімнат, і там — холод спіжарки.

Приємно спалювати у печі горіхову шкаралупу, листи, вітальні картки, гілочки новорічної ялинки. А потім вибирати попіл лопаткою і зберігати до весни для городу. Приємно курити в піч, слухати вночі гомін вітру і хурделиці у коминових лабіринтах. А ще приємно не залежати від жодних графіків подачі тепла — тоді можна мерзнути взимку або пропалювати в хаті посеред зимних літніх дощів. Але найголовніше — добові перепади нагрітості помешкання дають можливість жити природним ритмом, а не бути об'єктом великого комфортного інкубатора. Тому я хочу жити там, де п'єци.