Тарас Прохасько - FM Галичина

Лисиці дуже люблять вигідно жити — у люксусових норах. Але копати їх вони не можуть, не хочуть і не вміють. Чудесні нори роблять борсуки – глибокі, сухі, складні, багатокімнатні. В окремих приміщеннях с туалети, спальні; коридори галузяться; існує кілька входів і виходів. Борсуки — вроджені будівельники. А лисиці мусять знайти борсучу нору і захопити її. Силою це зробити неможливо. Борсукові щелепи — одні :і найпотужніших, а удар лапи може вбити двох лисиць і кількох лисенят. Але є інший спосіб, інший підхід. Борсуки — страшенно акуратні тварини. Вони ненавидять, не терплять, коли десь смердить ниходком. Цим користуються лиси.

Знайшовши борсуче житло, вони ішп

[южнк>ються на вході. Першого дня борсук забирає послід і десь його загрібає. Тоді лиси знов. І борсуки знов. Так триває кілька днів безперервно. Змучені І розчаровані борсуки збираються всією родиною з вагітними жінками, немовлятами, підлітками і безпомічними старими і покидають власну обжиту оселю. Більше терпіти вони не в змозі. Вони воліють піти в інше місце і збудувати нову досконалу домівку — складну, суху і глибоку. А занечищену звільнену нору спокійненько займають лисиці.

Кілька разів у житті мені доводилося підбирати людей для певних бойових акцій. І виявилося, що немає жодних орієнтирів для того, щоб знайти солдата у солдаті. Взагалі солдатів дуже мало. Більшість людей, яких любиш, яких поважаєш і яким довіряєш, солдатами не є. 1 це дуже добре, так справді ліпше. Але лише до того моменту, коли виникає потреба знайти солдатів. І тоді мусиш знайти якийсь тест, якусь пробу і випробування.

Звичайно, трапляються випадки, коли бачиш їх неозброєним оком. Але тоді переважно ці солдати аж надто солдати. Таких теж не варто брати у загін. Такі обов'язково щось напсують. Тож який тест може спрацювати? Після довгих спостережень, вичислень і аналізів я знайшов конкретний спосіб визначити — хто є хто. Як не дивно, для цього не потрібно знати ні фізичних характеристик, ні властивостей Інтелекту. Найважливіше — побачити, як та чи інша людина їсть.

Це безпомилкова ознака. За способом їдження я виділив чотири типи людей, які важливіші для мене, ніж класичний поділ на темпераменти. Отож є такі категорії — сильний тип і слабкий тип. І один, і другий поділяються ще на два — сильний інтенсивний і сильний спокійний, слабкий інтенсивний і слабкий спокійний. Цього досить, аби зрозуміти що являє собою та чи інша людина, і чого від неї можна сподіватися.Найкращі солдати належать до одного типу — сильного спокійного. Всі інші можуть бути бездоганними в тому чи іншому випадку, але ніколи—завжди.

Тож я підбирав тих, які не схиблять, тих, в яких не виникає жодних внутрішніх непорозумінь. Такі їдять особливо, їх ні з ким не сплутаєш. І цей метод за способом їди значить більше від всіх рекомендацій і автобіографій. Це більше, ніж рентґен і томограма мозку. Це —визначення. Ті загони, які залежали від мого вибору, я сформував. І вони вже виконали свою місію. Не було жодних збоїв. А мені дотепер трохи соромно зустрічатися з тими, хто був відсіяний. Адже я знаю, як вони їдять…

Трапеза, будь-яка трапеза має незаперечне ритуальне значення, тим більше — спільна трапеза. Спільна трапеза — як кругова порука, як братство, обмін запевненнями і ґарантіями, знак подібності і спільності, як участь у одному злочині або співавторство в якомусь геройстві. Я ділив трапезу у найрізноманітніших, часом незрозумілих екзотичних і диких ситуаціях. Святкові прийняття, родинні обіди І вечері, поминки, сніданки поночі, поділ сухих пайків і скромні чоловічі закуски, годування своїх і чужих дітей, друзі і недруги, перекуски в лікарні і їжа у поїзді, рештки їстівного у горах і останні крупинки різних каш, зварених разом, розламані канапки, прийоми на найвищому рівні, частунок у випадкових людей, де залишався на ніч. Пишні імпровізовані підвечірки і доїдання залишеного м'яса у ресторанах, містичні святі вечері і великодні яйця. І ще безліч високих і низьких проявів безмежно великого ритуалу розділеної трапези.

Але одна згадується як щось особливе — незабутній сніданок у Києві. Через якусь годину мала починатися акція голодування на майдані Незалежності. Кілька десятків львівських студентів зайшли у дієтичну їдальню по вулиці, яка трохи вище від площі, щоб, можливо, востаннє поснідати. Ми їли варені яйця, сир, сметану, налисники, омлети, пили каву і солодкий чай. Було на диво добре — втихомирено, лагідно, сито і гостро. Жовтневе сонце якось особливо проривалося через величезні вікна і заповнювало собою весь простір їдальні. До вирішальної миті залишалося менше, ніж годину. І раптом двері відчинилися, і до зали почали заходити омонівці — в шоломах, з палицями і щитами. Вони ішли один за одним довжелезним рядом.