Юрій Сорока - Хотин

І Ходкевич не втримався. Дух старого вояки взяв гору над обережністю.

Він покликав того ж таки Тарнавського й наказав, узявши дві хоругви гусарів, вийти на допомогу козакам. Тарнавський, не гаючись, помчав виконувати наказ.

Під шелест металевих крил, що височіли за спинами, виблискуючи у променях вечірнього сонця дорогими обладунками, краса і гордість польського війська кинулася в атаку. Стрункі й широкоплечі, із затягнутими у шкіри леопардів грудьми, взяли гусари списи напереваги і врізались у ворожі лави. Застояні коні несли вершників у несамовитому чвалі. Гусари використали улюблений маневр — розвернулися широким фронтом і, не зменшуючи швидкості, пройшли крізь ворожі порядки, засіяли землю горами трупів. Як степову траву, підім'яли під себе зляканих сейменів, наполохали озброєних кийками друзів. Татари, незважаючи на численну перевагу, відступили. Зупинились аж біля табору, байдуже позираючи на бойовище.

Рішучий напад свіжих сил умить повернув сили запорожцям. За лічені хвилини вони всіма полками повернули назустріч гусарам і до решти зім'яли ліве крило турків. Серед тих почалася паніка, що закінчилася різаниною. Як не дивно, але фронт і праве крило, які щойно справно тиснули козаків, не доклали жодних зусиль, щоб надати допомогу тим, котрі зазнавали поразки. Залунали хрипкі звуки ріжків, і турки почали відступати. Козаки негайно скористалися цим і почали грабунок рештків лівого крила. Лише завдяки цьому жалюгідна жменька якихось трьох сотень сейменів змогла пробитися до свого табору. Чвертьмільйонне військо, глипаючи очами, спостерігало, як на полі бою хазяйнують кілька тисяч грабіжників. Оговтуючись від несподіваної поразки, навіть не зробили спроби припинити плюндрування тіл убитих і відбити покидані байрактарами знамена.

Сагайдачний повертався переможцем. Гордовито виступав, оточений цілим лісом ворожих знамен. А позаду рипіли вози, вгиналися під здобиччю захоплені у ворога коні. Поводили дико очима, роздували ніздрі, не впізнаючи своїх господарів. Трофеї були на диво багатими. Дванадцять невеликих гармат, рушниці, шаблі, пістолі. Гори кінських рондиків, одягу. Вели приторочених до сідел полонених, серед яких було кілька досить значних.

Табір тріумфував. Усе, що було у ньому, бігло назустріч, вітаючи переможців. Весело вимахували шапками. Овації перекинулись і на польський табір, тож через кілька хвилин мури стародавнього Хотинського замку здригнулися від криків десятків тисяч горлянок…

У таборі до Сагайдачного під'їхав багато вбраний польський хорунжий. Відрекомендувався офіцером для особливих доручень при особі Карла Ходкевича.

— Мені доручено передати шановному панові гетьману, що його чекає ясновельможний пан генерал на військову нараду. Вона відбудеться…

Сагайдачний нетерпляче змахнув рукою.

— Зачекай хвилину… Агов, козаче, — крикнув він Андрієві Кульбабі, що ішов назустріч, — Андрій, здається?

— Так, батьку, Андрієм охрестили.

— Дякую за герць, соколе. Тримай ось! Сагайдачний витягнув із-за очкура турецького пістоля. Зброя була дорогою, всипана смарагдами та самоцвітами, цвяхована щирим золотом. Андрій прийняв подарунок і вклонився.

— Утричі дорожчий він мені, батьку, тим, що з рук самого Сагайдачного отриманий. Дякую! — Андрій був глибоко зворушений.

— Не дякуй, лицарю, заслужив! А це, — Сагайдачний пошукав у кишені й витягнув чималенького гамана, — це за ту послугу, що від тебе мав я. Вип'єш за моє здоров'я, що про нього так піклувався. — Сагайдачний посміхнувся.

Андрій ще раз подякував, схиливши голову.

Сагайдачний повернувся до поляка:

— Отже…

— Марек Грабовський, пане мосць. Хорунжий його ясновельможності. Його милість чекає на вас у замку, в комендантському палаці, на нараду.

— Добре, передай Ходкевичу, що я буду.

Сагайдачний повернув коня, чим дав зрозуміти, що розмову закінчено, а Андрій раптом згадав розповідь Горбоноса і звернувся до хорунжого:

— А чи ти не з Кам'янця на Поділлі, голубе?

Поляк спалахнув:

— З ким говориш, хлопе?!

— З тобою, з ким іще? — Андрій покрутив головою. — Хто ще мене слухає?

— Лайдак! Сто дзяблів тобі! Як треба з уродзоним шляхтичем розмовляти? Ось я тебе батогом! — Грабовський замахнувся.

— Но-но! — відскочив убік Кульбаба. — А то ще й шаблі скуштуєш. Відповів би ліпше на питання, мо', діло до тебе яке.

Шляхтич не вгавав, але виливши на запорожця потік лемківської лайки, усе ж зацікавлено мовив: