Юрій Сорока - Хотин

Це були перші й останні слова, що їх почули від султана польські посли. Того самого дня вони виїхали до свого табору, везучи султанські печаті під текстом угоди. Мирний договір проголошував таке:

«Даби император турецкій во первих з своим войском и оружіи, смотрящу и во устроеніи яко ко брани войску Полскому сущу, четвертого дне по состояніи мира, з поля битви рушил, и войско все немедлено превел в Фракію.

Аби замок Хотін, кріпость Волощини и приступ до панства турецкого, вічними часи до Королевства Полского належала.

Вси невольники, так на мимошедших, яко настоящих войнах взятіи, аби были взаим возвращени.

Даби Волощина жила по давних правах, от Казіміра Ягелла короля полского, а от Магумета императора турецкого виданих.

Татаре в добра Полскіи, а козаки в панства турецкіи для добичи даби не вбігали; еже аще бьшо би, убо шкоди починеніи награждати.

Даби татарскій хан на всякую потребу короля полского, во всіх виправах воєнних, сопротив кіих колвек Королевству его супотатов был з войском своим готовій; за что ханові король полскій міет по тридцять тисящей золотих, чрез ніколко літ, жалованя давати.

От сторони императора турецкого един баша, а от сторони короля полского сенатор царственій, сей до Порти Отоманской, ов же до короля полского, присягнути на постановленіях даби были прислани; и так ствердивши примиреніе, турчин в дворі поселском Корони Полской, король же у Порти Отоманской да иміют своїх резидентов; и тим способом вічную между собою заховают пріязнь, если толко сія от которои колвек сторони не будет разорена.» [54] Оригінальний текст мирної угоди у викладі очевидця подій Мацея Титлевського і перекладі Самійла Величка.

Крім того, посли взяли на себе відповідальність за дотримання зобов'язань щодо подарунків. За угодою, султан мав отримати дві тисячі найліпших соболів, двадцять лисячих шуб, всіяну діамантами скриньку і два коштовні годинники роботи нюрнберзьких майстрів. Якщо не брати до уваги коштовність подарунків, можна було сміливо стверджувати, що юний Осман отримав свої іграшки.

Чекали на свою долю й численні урядовці. Хижими поглядами супроводжували польських послів, а в думках уже підраховували дзвінкі блискучі монети. Великому візирові припадало двадцять тисяч битих талерів, стільки само мав отримати й кизляр-агаси. Духовний наставник падишаха муфті Есаад, а з ним і Дефтердар очікували кожний по десять тисяч.

У запорізькому таборі панувало велике заворушення. Із самого початку війни не було такого веселого настрою, такого загального піднесення. Козаки шмигали поміж вози, намети, скопища порохових бочок і купи сміття. Обличчя сяяли. Подекуди лунав бренькіт кобзи.

— Агов, Максимочку, кого там виглядаєш? — почувся веселий голос Андрія Кульбаби.

Горбоніс, що стояв на вершині валу і дивився на близький ворожий табір, повернувся до побратима.

— Та чорт його мамі знає! Незвично якось…

— Звикай! Відвоювали!

З турецького стану вітерець доносив запальну мелодію. Дзвінкий ріжок виводив східні ритми, час від часу зникаючи за золотим дзвоном бубнів. Гарний чоловічий голос щось весело співав по-турецьки.

— Гарно виводить, — кивнув головою у бік невідомого співака Максим.

— Бусурман… — Кульбаба невизначено покрутив пальцем.

— То й що, гарно ж! Ось! Послухай… Зараз!

Далекий голос співав якусь невідому, проте надзвичайно гарну пісню, і Максим мало не пританцьовував, слухаючи веселий приспів.

— Ой, Максиме, тобі б іще чарку, то й під турецькі музики гопака б ушкварив.

— Та вшкварив би, братику!

— То чого тут стоїш, вітер нюхаєш? Нумо до товариства! Хлопці он бочку меду викотили, Микита дозволив. Пішли зараз, бо тільки дно й побачиш!

Та Максим, хитаючи головою в такт мелодії, не поспішав. Він, мов зачарований, слухав пісню.

— Ти турецької зовсім не знаєш? — спитав Кульбабу.

— А на біса воно мені? Он, хіба батька запитай, він мусив вивчити…

— Я трохи розумію. Він співає про дівчину. Дівчину, яка кохала лицаря. Вона три роки дожидалася коханого з війни. Нарешті він повернувся, посадив її перед собою на коня і міцно обійняв.

— Повернеться, поганець… Цей повернеться, але ті, що їх я встиг дістати, вже не повернуться… Плюнь на того бусурмана, Максиме. Ходімо ліпше меду вип'ємо.

— Злий ти, а молодий…

— Та тьху на вас! Остогидли, молодий, молодий! Сам дуже старий! Як тридцять літ має, то вже й мудрець…