Юрій Сорока - Хотин

Танок зачаровував. Старе вино запалювало вогонь у жилах, і час спливав повільно. Після вогню гармат, хмар порохового диму і смертельної січі, після холодних ночей і вогких світанків перед очима послів відкрився чарівний едем. Тож вони насолоджувалися цим раєм на землі, не намагаючись пришвидшити події. Їхні думки повільно плинули під стелею шатра, змішуючись із запашним димом кальянів і музичними ритмами. А чорні, як сажа, невільниці, одягнуті у чудернацькі шати, все несли, несли й несли таці зі смаженою бараниною та заливною рибою, ювелірні кухлі з шербетами і коштовні кунгани з вином. Наказ Керім-аги щодо найбільшого задоволення гостей виконувався з усією східною розкішшю та азійською гостинністю. Обід, що почався ще до полудня, непомітно перебіг у вечерю і закінчився пізно вночі, коли захмелілі посли не в змозі більше вливати в себе дорогоцінне вино, поснули там, де кого зморив важкий хмільний сон, розкинувшись на парчових міндерах і м'яких перських килимах…

Коли у шатро зазирнув похмурий ранок восьмого жовтня, послам нарешті повідомили, що їх прийме султан. Розв'язка наближалася. Поляки й козаки почали приводити себе до ладу, стираючи з облич і одягу сліди вчорашнього бенкету: прискіпливо підголювали вуса, хлюпали в почервонілі очі ароматною водою, що в ній плавали пелюстки троянд, розпушували хутряні коміри й шапки. Коли вже мали виходити до ставки Османа II, до намету вбіг посланець у промоклому під дощем кунтуші.

— Пане сеймовий комісаре, — вимовив він після привітань, — маю для вас добрі вісті!

— Слухаю, — спокійно подивився на посланця Собеський.

— Уночі прибули люди від пана Косоховського. Він доповів його ясновельможності, що знаходиться на відстані денного переходу від нашого табору. З ним три тисячі піших жовнірів і великий обоз із провіантом і боєприпасами…

До шатра зайшов Радул, Алі-паша і кілька чаушів. Собеський з посмішкою звернувся до жовніра, який, вражений появою сановитих турків, замовк.

— Продовжуй, лицарю. І наскільки великий обоз із припасами веде загін пана Косоховського?

— Тисяча возів. Пан Любомирський хотів відправити десять тисяч комонного війська, зустріти пана Косоховського, але його люди запевнили, що обоз іде під надійною охороною.

— Дуже добре! Це все?

Собеський задоволено позирав то на турків, що мовчки стояли коло виходу з шатра, то на жовніра, який зрозумів, що діється, і додавав своєму голосу деякої зверхності.

— Ні, вашмость! То є не все! Пан хлопський гетьман Сагайдачний…

Зискар, що стояв поряд, люто зиркнув на жовніра і сухо відкашлявся.

— Ти хотів сказати «козацький»! — поправив посланця Собеський.

— О, прошу пана, так. То пан козацький гетьман мав учора гінців від донських козаків. Вони запевнили, що через кілька днів підійдуть до нас на допомогу їхні основні сили — двадцять тисяч комонних донців. Це все, прошу.

Собеський хмикнув.

— Ну що ж. Добрі вісті. Вони спізнилися на два дні, але це вже не суттєво… Ми готові, панове! — повернувся Собеський до турків.

Радул мовчки схилив голову і сказав щось до Алі-паші турецькою мовою. Усі повільно вийшли з шатра і попрямували до пагорба, що на ньому височіли яскраві шатра султанської ставки.

У наметі Османа II панувала глибока тиша, враження від якої підсилювалося тим, що у ньому зібралося не менше сотні людей. Урядовці різних рангів і звань напружено чекали появи падишаха. Коли польські посли зайшли до шатра, Радул мовчки показав їм на місце поряд із великим візиром і ханом Джанібек-Ґіреєм. Спливали довгі хвилини очікування: падишах навмисне затягував із появою перед підданими.

Нарешті чиясь рука відкинула важку завісу, що розділяла шатро Османа II. Султан швидкими кроками перетнув відстань до місця, де на підвищенні стояв обкладений м'якими міндерами трон.

На султанові височіла велика біла чалма із золотими стрічками, а одяг його був разючим поєднанням шовків, оксамиту і коштовних металів, що з них складалися його бойові обладунки. Безвусе юнацьке обличчя застигло у виразі напускної суворості. Ним Осман намагався додати ще кілька до своїх сімнадцяти літ.

З м'яким шелестом усі придворні опустилися ниць. Слідом за ними те саме зробили і посли: дипломатичні рамки поведінки вимагали від них дотримання усіх східних звичаїв. Довгі похвали і побажання всіх благ світу для «сонця правовірних» затяглися на чверть години. Осман мовчки слухав пишномовні речі, ані найменшим рухом не виказаши свого до них ставлення.