Юрій Сорока - Хотин

— Це хто тут надумав тікати по одному? — залунав суворий голос Сагайдачного. Він стояв посеред зали і гнівно виблискував очима. — Мої хлопці стягнули з возів уже декілька мостивих панів, що під соломою прямували під бабську плахту! Я поки що не буду розголошувати їхніх імен, вони й самі добре про це знають! Щодо решти, я сподіваюся, що пан Жоравинський невдало пожартував?

— Що цей схизмат собі дозволяє! Він знаходиться серед уродзоної шляхти, а не серед бидла! — нервово писнув Жоравинський. Шляхтичі почали вигукувати на адресу Сагайдачного погрози й натяки на хлопське походження.

— Тихо! — підняв руку Ходкевич. — На цю годину не є принциповим питання, до якої церкви належить пан Сагайдачний. Ми вислухаємо його, якщо він скаже щось корисне для спільної справи. Щодо натяку пана гетьмана про втечу деяких… окремих людей з поля бою, то це нам відомо. Але… Це швидше виняток. Ці люди — ганьба своїх родів, і їх покарано.

— Я привів до стін Хотина сорок одну тисячу п'ятсот двадцять козаків, — продовжив Сагайдачний. — Зараз їх близько тридцяти п'яти тисяч. Вони голодні, брудні й втомлені. Кожного п'ятого поранено. Але вони стоять! Стоять на смерть і стоятимуть надалі. Які можуть бути розмови про відступ до Кам'янця? Скільки тисяч людей ми втратимо, долаючи ці тридцять верст? Чи ми мало віддали татарам подільських посполитих, що ви хочете відправити у Кафу козаків і своїх жовнірів?! І хай пан Жоравинський не турбується про моє походження, герб Сагайдачних не менш старовинний, ніж його власний, а булава піднесена військом, якому немає рівних у Європі ні за хоробрістю, ні за бойовою славою!

На мить запанувала тиша.

— Усе це правильно, Петре Конашевичу. Але ми хотіли почути вашу думку про подальші дії. Прошу вас заспокоїтись і не звертати уваги на зауваження, що не стосуються головної теми, — замахав руками Ходкевич.

— Наша з панами полковниками думка залишилася попередньою. Тобто ми підтримуємо тактику активних військових операцій за оборону, поєднану з наступом. І ми підтвердимо слова ділом. Цієї самої ночі два полки і Низове Військо зроблять іще одну нічну атаку проти турків у двох напрямках: табір основних сил і табір Гусейн-паші, що тепер зайняв позиції за річкою. Крім того, прошу вас, пане коронний гетьмане, пришвидшити питання з відправленням обозів за харчами у Кам'янець. Мої козаки знайшли кілька місць, що ними без зайвого шуму можна переправитися на той бік. Гадаю, доцільним буде, якщо загони, що підуть у Кам'янець, будуть набрані частково з поляків, частково з козаків.

— Я обіцяю вам, що особисто проконтролюю це питання. — Ходкевич подякував Сагайдачному і обернувся до присутніх. — Які ще будуть пропозиції?

Слово взяв сеймовий комісар Матвій Лєсковський. Він витер спітніле чоло і піднявся, притримуючи рукою тонкий лицарський меч.

— Усе ж таки треба пам'ятати про можливість мирного владнання проблеми, — неголосно мовив він. — Щоби панове козаки не звинуватили нас, як минулого разу, у змові в них за плечима, я хотів би говорити про це у їхній присутності.

Отже, турки самі вийшли на нас, це багато про що говорить. І, я вважаю, нехтувати такою можливістю було б нерозважливим. Костянтин Вевелі — людина дуже впливова у дворі Томша і в османському таборі. Отже, потрібно дати зрозуміти, що ми за почесний мир і почати переговори. Це, звичайно, не означає припинення бойових дій.

— Добре, пане Лєсковський. Ви теж маєте рацію. Отже, підсумовуємо, — Ходкевич став у центрі зали, — висловилися всі бажаючі. Я вас вислухав і вирішив наступне: ліпше вмерти, противлячись ворогу, ніж хоч на одну стопу, навіть найменшу, поступитися варвару, щоби відступом цим не надати можливості навіть на йоту захопити землю отчизни. Битися купно з ослаблим противником. І це наша спільна думка! Все!

Виїхавши із замку, кавалькада запорізької старшини пустила коней кроком під круту гору, що вела до обозу. Полковники палили люльки і збуджено перемовлялись, обговорюючи нараду. Позиція, що її вибрали ляхи, їм сподобалась, але ставлення до них із боку шляхтичів не могло залишити спокійним жодного. Складалося враження, що це ляхи здобули всі перемоги, а вони були пасивними свідками. Ще раз і ще звучало над вершниками ім'я Бородавки. Тепер його згадували з сумом, тамуючи у грудях гіркі зітхання.

Сагайдачний, навпаки, мав добрий настрій. Нарешті він почув із вуст Ходкевича те, що давно хотів почути. Коронний гетьман публічно підвердив правильність обраної Сагайдачним тактики. Йому потрібно було два тижні, щоби зрозуміти: одна лиш глуха оборона неефективна. Треба поєднати її з короткими швидкими нападами, і тоді ворог захитається. Це було очевидним. Слова Ходкевича втішили Сагайдачного. Крім того, він згадував, як заткнув пельку тому пихатому Жоравинському, і тихо посміхався в сиву бороду. Хоча герб Сагайдачного і не такий відомий, як у Жоравинського, але й у нього є гонор. Хай знають пани ляхи.