Юрій Сорока - Хотин

І, нарешті, третьою, останньою помилкою візира стало запорізьке козацтво. З їхнім гетьманом Бородавкою велися переговори. Він, Гусейн, дізнався про ворожнечу Бородавки і поляків, намагався довести це протистояння до відкритого виступу проти Сиґізмунда. Але провадив цю політику дещо зверхньо, ставлячись до козаків як до другорядної сили. Коли треба було реальними вчинками якщо не прихилити козаків на свій бік, то унеможливити їхній союз із поляками. Тоді він обмежився обіцянками утворення якогось незрозумілого козацького анклаву на землях, що відійдуть султанові. І столицю в Києві або Кам'янці… Поміркувавши, сам би не повірив у такі обіцянки. Тоді момент було згаяно. І ось тепер Бородавка мертвий, а його булава перейшла Сагайдачному. З цією людиною переговори втрачали свій сенс.

Усе це свідчило лише про одне: вони програли війну, ще не почавши її. Армія була не готова задовольнити амбіції надвірних інтриганів. І хоча кількість військ та озброєння вражали, це було лише на перший погляд. Події двох останніх тижнів тільки підкреслювали думки Гусейн-паші. Вони неодмінно зазнають поразки. А коли це станеться, винуватця буде обрано, і ним стане він, Гусейн-паша. Втішало лише те, що щеняті теж не пробачать цього. А він, у свою чергу, буде брати у всьому найактивнішу участь… Звісно, якщо залишиться живим.

Шістнадцятого вересня Ходкевич нарешті вирішив зібрати велику військову нараду. Необхідність її назріла вже досить давно, це розуміли і в польському, і в козацькому таборах. Тож коли до Сагайдачного прибув посланець із листом Ходасевича, гетьман зітхнув з полегшенням. Після напруження останніх днів, заворушень серед козаків, нестачі продовольства і чуток про пошесть, які то там, то там тривожили табір, настав час вирішувати, як діяти далі. Тож що швидше це буде зроблено, то ліпше.

— Передай гетьманові, що я буду з панами полковниками, — стримано мовив Сагайдачний до джури.

Той мовчки вклонився і швидко вийшов із намету.

Через деякий час в оточенні старшин Сагайдачний виїхав до Хотинського замку.

Поблизу замку дещо змінилось, а саме: кількість людей. Якщо ще тиждень тому під високими мурами фортеці був цілий базар, утворений жидами, вірменами і волохами, то зараз тут лежали лише собаки і такі самі обірвані й худі люди. Торговий люд розбігся з проклятого місця. І це найкрасномовніше свідчило про те, що на табір насувається великий голод. Від замку, насилу піднімаючись крутим схилом, скакали коні, несли вершників у невідкладних справах. Униз, притримуючи коней, тягнувся важкий віз, туго затягнутий мотузками. За ним торохкотів ридван, що в ньому до замку їхав якийсь особливо лінивий шляхтич.

Старшини в'їхали на невеличке замкове подвір'я і залишили коней біля конов'язі, де їх одразу ж прийняли гетьманські стайничні. Попрямували до комендантського палацу, що задньою стіною притулився до височенного муру.

Минаючи чималенький колодязь посеред двору, Сагайдачний раптом зупинився. Підійшов до волоха, що завзято крутив велике колесо, дістаючи з глибини тридцяти сажнів діжу з водою. Зачекав, доки діжа не підніметься нагору і другий чорнявий волох не поставить її, підхопивши за мотузку довжелезним гаком, на землю.

— Дай-но попити, чоловіче.

Волох, побачивши перед собою багато вбраного козака, запопадливо простягнув йому дерев'яний ківш із кришталево прозорою прохолодною водою.

— Візьміть, пане. Ця вода цілюща! Вона хворих лікує, святу правду кажу!

Сагайдачний напився. Вода була смачною, з ледь відчутним присмаком якогось мінералу.

— Добра вода. Хворих, кажеш, лікує?

— Так, так, ясновельможний пане.

— То ми з вами, панове полковники, на лікування приїхали! Га?

Кілька чоловік засміялося. Два тижні запеклої борні ніяк не здавалися схожими на санаторій.

Повернувши ковшика волохові, Сагайдачний попрямував до дубових дверей палацу, перед якими завмерли два жовніри у панцирах.

У великій залі палацу було надзвичайно людно. Окрім Ходкевича, Любомирського і сеймових комісарів, зібралося кілька десятків хорунжих і ротмістрів із найбільш родовитої шляхти. Сиділи на лавах, що стояли у три ряди під стінами, і про щось тихо перешіптувались, очікуючи початку наради. Сагайдачний зі старшиною розмістилися дещо окремо від поляків, зайнявши широку лаву, що стояла неподалік від виложеного з каменю велетенського каміна. Притихли, очікуючи появи Ходкевича.

Чекати довелося недовго. Через кілька хвилин з'явився Ходкевич, рвучкою ходою і лицарськими обладунками намагаючись прикрити хворобливий вигляд, що відбився на його обличчі.