Юрій Сорока - Хотин

— Урус шайтан!!! — несамовито заволав один із турків і потягнувся до пістоля на стіні шатра.

Сплюнувши липку слину, Микита заходився рубати направо і наліво. За хвилину покінчив і з цим наметом. Кинувся на вулицю. У різних місцях уже палало кілька наметів. Яскраві язики полум'я вихоплювали з темряви напівголих турків, що безладно бігали між шатрами й падали під безжалісними ударами козаків. Кров лилася широкою рікою. Праворуч від себе Микита побачив іще один намет, в якому не було ніякого руху. Не вагаючись, відкинув парусинову відлогу і ступив у темне черево намету. На мить ліхтар розгорівся сильніше, висвітливши у дальньому кутку серед килимів купу мотлоху. Пусто. Вже хотів пожбурити ліхтар на підлогу і йти геть, коли погляд упав на голу ногу, яка майже до коліна висунулася з-під безладно накиданого одягу в кутку. Микита різко підійшов до неї і кінчиком шаблі відкинув оксамитову ковдру, яка приховувала решту господаря ноги. На мить його обпекло повним зневаги й люті поглядом.

Не виказуючи й тіні страху на вродливому блідому обличчі, на козака дивилася величним поглядом вбрана в сукню з блискучої з темно-зеленим полиском парчі смаглява жінка. Мовчки звелася, потім піднялася на ноги. Схрестила на грудях руки й сміливо ступила назустріч Микиті. Струнка дівоча постать під сукнею напружилась і стала схожою на кішку, яка приготувалася до стрибка. Гарне обличчя в пасмах розпущеного чорнявого волосся виблискувало, як перлина у коштовній оправі. Очі палали. На мить Микиті здалося, що вона, беззбройна, зараз кинеться йому в обличчя. Але ні, ступивши ще крок, туркеня застигла на відстані витягнутої руки від запорожця. До нього долинули чарівні пахощі східних парфумів. Зі сміливим викликом поглядала в очі. «Я тебе не боюся, кате!» — красномовно промовляв цей погляд. Якусь мить Микита замилувався її хоробрістю і вродою. Розгубився і не зміг визначитися, що робити далі. Погляд темних, як ніч, очей відбирав силу й рішучість. Із цього стану вивів оглушливий гуркіт пострілу, який бахнув зовсім поряд. Микита здригнувся всім тілом, приклав до грудей правицю з шаблею, вклонився, не спускаючи з неї очей, і вийшов. У мерехтливому світлі не побачив тонкого леза кинджала, затиснутого у тремтячих пальцях.

Різанина продовжувалася. Турки, які встигли прокинутися, намагалися зорганізуватись, але не могли. Козаки все далі заглиблювалися в обоз, залишаючи на своєму шляху вогонь, смерть та хаос. Страшний переполох вчинився навіть у конаку Османа II, до якого залишалося не менше милі. Захеканий нумеджи, капітан султанських охоронців, бігав довкола наметів падишаха, намагаючись заспокоїти переляканих охоронців. Страху додавало ще й те, що постріли лунали звідусіль: де не було козаків, стріляли напівсонні аскери, зав'язуючи перестрілку між собою. На артилерійські позиції вискочив чималий табун татарських бахматів. Коні без вершників трощили майно гармашів і калічилися самі у темряві та гуркоті нічного бою.

Микита приєднався до чималенької ватаги запорожців. Тепер у намети заходити було небезпечно, тож їх розстрілювали й закидали смолоскипами на відстані. Від пожеж на бойовищі стало світло, немов удень. Якоїсь миті Микита помітив Горбоноса. На того з криком летів закутий у лати чорний, як вугілля, нумедієць. Несамовито виблискували білки вирячених очей. У руці над головою блискучий меч-німша. Максим спокійно дістав лівою рукою пістоль і діловито збив нумедійця з ніг влучним пострілом. Той за інерцією пробіг ще кілька кроків і гепнувся Горбоносу під ноги, Максим навіть не поворухнувся. Неквапно оглянув пістоль, устромив його за пояс. Потім переступив через труп і побіг далі. Микита, не гаючись, кинувся за ним. Пам'ятав, що той ще не зовсім одужав після поранення. Але несподівано для себе виявив, що за тридцятирічним Горбоносом не так легко встигнути.

— Та ну тебе к бісу! — махнув рукою Микита і пристав до гурту переяславців, що оточили три десятки яничарів і поступово вирубували їх, звужуючи коло.

Увесь цей час Сагайдачний мчав верхи на чолі двох сотень турецьким табором. З наскоку розносив турецькі загони, які починали чинити організований опір. З'являвся то тут, то там, і вище здіймалися вогні пожеж, голосніше волали помираючі вороги. Звідусіль сипалися на турків кулі, стріли та невмолимі шабельні леза. Все ж через годину гетьман зрозумів, що далі зволікати стає небезпечно. Час відходити, турки опам'ятались і почали насідати звідусіль. Повернувся до сурмача, який весь час був поруч.