Любко Дереш - Культ

Старий перестав грати, відклав гітару, зняв із шиї музичний реманент і змів із сивого волосся налиплий сніг.

– Котра година, не знаєш, бува?

Банзай глянув на годинник.

– П'ять по восьмій.

Старий кивнув головою, водоночас припалюючи цигарку. Втягнув дим (кінчик дешевого курива зажарів), махнув рукою, гасячи полум'я сірника, викинув його геть, випустив до неба дим і випростав спину.

– Спішишся кудись? – безпосередньо поцікавився старий. Юрко заперечливо похитав головою, уважно розглядаючи одяг музики. Дуже, дуже стара одіж, не одну сотню разів прана й сушена на сонці, від чого стала безколірною і безформною. У старого були довжелезні сиві патли й густа сива борода. Цигарка лише натякала, де може бути рот. Він пробував розгледіти очі старого, проте заважало волосся. Та й лице було немолодим, і складочки обвислої шкіри надійно їх приховували. Старий позирав десь у далечінь, у снігову завісу.

Юрко простежив той погляд: на протилежному боці проспекту прогулювався якийсь божевільний. Він розмахував руками, викрикував цитати зі Святого Письма і власних поезій і намагався розповісти всім про Навіґаторів – таємничих істот, які нібито керують нами.

– Відверто кажучи, слабо... – заговорив музика. – От колись... був тут такий юродивий один, Назарко Кшедр... Ото був юродивий!.. Отой, шо зара' махає руками, його, так би мовити, заступник. Вони розвинули ідею Навіґаторів, але той і мізинця Кшедрового не вартий... Кшедр, бувало, як почне кричати: "Навіґатор, на моїх плечах сидить Навіґатор! Скиньте його з мене! Я чую його мацаки в голові!!!"... Так кричав, шо аж мороз по шкірі дер. А той шо? Дірка від бублика в порівнянні із Кшедром. Тільки того й вартий, що панянок лякати: "Бу-у-у-у, хочете пригріти молоденького Навіґатора з мого плеча, прошу пані? Бу-у-у-у!!!"

– А ви тут часто? Бо я вас раніше не бачив якось...

– Часто? Та постійно. Просто сьогодні скоріше прийшов. Зимно, холєра...

– А ви місцевий, та?

– Місцевий? – перепитав здивовано людина-оркестр. – Ах, місцевий! Та, я місцевий настільки, що вже далі нема куди. Хоча, знаєш, останнім часом трохи мандрував світом.

– Ви гастролюєте?

– Гастролюю? – знову перепитав людина-оркестр, наче з першого разу зміст запитаного був для нього неясним. – Ах, гастролюю! Ну та, ше би нє. От був я в такому місті одному, Ейкройдт, Іллінойс. Я там зазнайомився зі самим Бадді Джоельом Саммерсом, його ше всі друзі Кривим Бадді кличуть, тобто кликали. В дитинстві його психанутий татко вдарив по коліну молотком. Але який то був піаніст! Кращого чорного піаніста я ше не бачив! Джеррі Лі в порівнянні з ним – д и т я т к о. Як ми з ним зігрались! Хлопці вар'ювали, коли нас чули.

– Ви грали з ним джаз?

– Джаз? Нє, ми грали джєз. Ми грали джєз, як казали Маврици і його найліпший друг Ґєньо Балій.

– А коли ви приїхали з Америки?

– З Америки? Двайцять років тому, не менше. Пам'ятаю, тоді також падав сніг. Точно, було католицьке Різдво. Але Кривий Бадді, шо то був за хлопець! Він був дуже грубим, той Бадді. Постійно мусів щось жувати. Навіть коли ми виступали, він тримав на кришці піаніна канапку з індичкою, або якесь печивко, або кавальчик пляцка. Боже, як він любив канапки з індичкою! Хлопці з нашого бенду постійно над ним піджартовували. Але як він грав! Раз ми виступали разом із Сарою і Ред-Топ Бойз... То було шось. А ше, раз нас запросив на весілля сам Баґз Денсмор, Лютий Баґз, як його ше кликали... Синку, він був найсправжнісіньким мафіозі. Заправляв торгівлею алкоголем, був тим... бутлеґером. О, і він запросив нас до себе на весілля: мене, Санні Олдмена, Мо Сміта, Джо Гешема, але перш за все – Кривого Бадді! Ми мали грати, розумієш? Музика, всі танцюють під джєз, підпільний алькоголь, і мафіозі.

– А звідки ви знаєте, шо він був мафіозі? – поцікавився Банзай, щиро сумніваючись у правдивості історії.

– Звідки я знаю? Та то всі знали... тим більше, потім. Ми мали їхати з Ейкройдта у Шікаґо, як вони кажуть. Ми приїхали, а там всі в сльозах, наречена Баґза непритомна, коло неї всі там бігають. От Джо і підходить, питається Баґзової тещі: "Мем, шо за мудки, ми приїхали на весілля чи на поминки?" А кузен Баґза, боксер, за такі слова заїхав Джо прямо в писок, розірвав печаткою верхню губу. Джо протім півроку до труби не доторкався... а кузен, той боксер, виходець із Півдня... а, Віллі! На ім'я мав Віллі або Вінні, збив таким гуком Джо і почав того копати ногами, викрикувати: "Будеш, бля, знати, сраний ніґер, як насміхатися з чужого горя, будеш знати, сраний виблядок!" Його ледве відтягли... А потім нам пояснили, шо Баґза і ше дев'ять його кращих людей завезли в якийсь гараж на окраїні міста і розстріляли, як псів, а потім облюрали їхні тіла...