Любко Дереш - Культ

– З тими всіма дєвачками? – Банзай розглянувся навколо й сів на повалене дерево. Дарця притулилась коло нього, щоб Юркові було тепло. Вона дивилася десь у ліс. Сумно кивнула у відповідь. Вона апатично описувала різні прикрі трафунки, пов'язані з нею та гуртожитським суспільством. Банзай довідався, що Дарця двічі на повному серйозі просила у куратора перевести її в хлопчачу частину. Тамтешні чуваки її принаймні поважали. Але, звичайно, усі благання залишилися без відповіді. А керівничка обмежувалася лише наставницькою розмовою на виховній годині. Ніби виховна година хоч би раз комусь допомогла.

Тому Дарці залишалось їх просто іґнорувати.

Банзай уважно виглядав на її обличчі предвісника сліз, та його не було. Дуже дивно. Чи не вперше йому розказують щось т а к е не для того, щоб повихвалятися своєю дерев'яною ногою (як сказав би вуйчик Фройд). Вона розказувала не для того, щоб її пожаліли.

Може, вона відчула, що Банзай не є тим, хто сміятиметься з її слів?

4.

Дарця залізла йому під руку ще глибше. Він видихав тепле повітря їй на щоку та вухо.

За якусь хвилину Банзай дуже обережно сказав, що краще б їм уже вертатися, а то його задниця устигла примерзнути до кори. Вони зійшли вниз,

(запахи глиці на холоді, туманна вологість, що осяде вночі інеєм, шум потічка внизу – свідомість лісів?)

аж до смугастого стовпчика із намальованими на ньому перехрещеними дубовими листочками. Дарця попросила, щоб Банзай іще показав їй, де він мешкає. З настирливістю, міркував Юрко, дитини-старшокласниці. Ще йому спало на думку, що він навчиться казати дівчаткам "ні" лише після сімдесяти дев'яти.

Він попередив, що до коледжу вже її не відпровадить, і завів на вузеньку вуличку Лисенка із закритою музичною школою в кінці. Навіть зрадив, яка у нього квартира і запропонував чаю, але Дарця сказала, що в гуртожитку ось-ось будуть давати вечерю, і тому вона не загляне. Па-па, додала вона і помахала на прощання рукою.

Вона завше прощалася таким чином.

1.

Зі сновидіннями ставало все скрутніше й скрутніше. Але Банзай заспокоював себе, що мине день-другий – і все стане на свої місця.

Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з-під контролю. Щоночі він знову і знову потрапляв у Вавилонську Бібліотеку.

2.

Викладання у коледжі йшло досить-таки гладко. Регулярно платили, відносно нормальні діти.

Того ж тижня, коли вдарили перші морози (правда, наступного дня під вечір наступала відлига, і все текло болотом), до нього у кабінет зазирнуло двоє чуваків.

Це були й о г о учні, Малаялам та Семпльований. З ними у Юрка були досить непогані стосунки, і хлопаки зовсім не кремпувалися казати йому "Банзай".

Семпльований був у лахах, на два-три розміри більших, ніж йому потрібні. Щоб усе спорядження трималося на ньому, Семпльований використовував ружні шлейки, підтяжки, ремені та додаткові ґудзики. Вишневу мілієровку він поміняв на жовту, що тяжіла до салатової. "На зміну погоди", – подумав Юрко. По всьому одягу Семпльованого було безліч глибоченних кишень. Згодом Банзай довідався, що Семпльований належить до субкультури т.зв. "синтетиків", котрі слухають виключно електронну синтетичну музику, сповідують культ катання на роликових ковзанах і харчуються у макдональдсах. Синтетики відзначаються особливою інертністю до зовнішнього середовища. Їх непокоїть лише питання їхнього походження.*

Малаялам мав довжелезне, аж поза плечі волосся, т.зв. "хайр", як кажуть у певних колах просунутої молоді. Малаялам стягував свій хайр у хвіст. Мав звичку носити в'язані потерті светри з індіанськими орнаментами і невизначеного кольору джинси. За спиною він усюди таргав легкий наплечник, всередині якого лежала титанічних розмірів "Мага Віра" Лева Силенка, біблія мертвих, і живих, і ненароджених РУН-вірівців в Украйні і не в Украйні (сиріч у Канаді). Ромко Малаялам, він же Павук Малаялам, завжди і всюди носив її з собою, щоб у потрібний момент процитувати золоті слова чи віднайти відповідь на хвилююче запитання.

І тепер ці два чуваки постали перед Юрком, нерішуче переминаючись із ноги на ногу. Почав Семпльований:

– Слухай, Банзаю, у нас проблеми...

– Та-а-а, – підтакуючи, зітхнув Павук. – З пацанами.

Банзай нагострив вуха.

– Одним словом, старий, нам набили стрілу. І не хто-хто, а сам Кабак.

– Він же Кабачок – Льоха Сівер. О-о-ох, – знову зітхнув Павук. Лев Силенко, мабуть, у таких випадках радив знайти кілька дужих ржісів (для невтаємничених – рішителів життя і смерті) і порішити з пациками, себто натовкти їм гризла. Але де ж тих ржісів узяти? На базарі їх не купиш, вдома на агар-агарі не виростиш.