Любко Дереш - Поклоніння ящірці

Здесь есть возможность читать онлайн «Любко Дереш - Поклоніння ящірці» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Поклоніння ящірці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Поклоніння ящірці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Один з перших романів ще зовсім юного автора, в якому він з дивною для його віку сентиментальністю описує жорстокі забавки тінейджерів. Головний герой, що приїхав на канікули у маленьке західноукраїнське містечко, відверто розповідає історію стосунків, котрі привели до вбивства. Комплекси, страхи, сексуальні бажання, приховане і явне суперництво, музичні уподобання і стереотипи місцевої «моди» — усі мотиви, актуальні для світу підлітків, Дереш розгортає через аморальність, до якої ставиться без надмірної критики. Деякі з героїв «другого плану» у цьому романі стали повноцінними персонажами роману «Культ», а певні сюжетні «ходи» набули там цікавого розвитку.

Поклоніння ящірці — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Поклоніння ящірці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Час рушив знову, двері прочинились, і першою зайшла Дзвінка, несучи в руці лопату. Фєдя причаївся там, де годину тому крився особисто я. Дзвінка голосно закричала, конкуруючи по гучності з громом, коли побачила, хто це витанцьовує ногами в повітрі. Я ж бо вимахував ними, вказуючи на Фєдю. Але надто пізно — він вискочив із пістолетом у руці й направив дуло на Дзвінку.

— Ну шо, сучька, попалася, да? Нє ажидала?

Дзвінка розпачливо скривила рота, і я впевнився, що з цим образом у свідомості я й помру,

(прекрасна блакитноока німфа у платті кольору авокадо, прекрасно-зелена, мов наймолодша коханка Посейдона)

як почувся сильний тріск — інший, відмінний від грому, значно сухіший, і я встиг побачити, як ґвалтовно наближається земля. Від удару об діл я прикусив язик, а колінами заїхав собі в щелепу. Рот затопило солоною гарячою кров’ю.

Фєдя, не втямивши, що трапилося, повернув до мене голову.

Дзвінка, не гаючи ні миті, з розмаху заїхала йому в макітру гострим краєм рискаля. Ноги у Фєді підкосились, і скинутий божок повалився.

3.

Дзвінка кинулася до мене, наче то не вона щойно розкроїла лопатою Фєдькову голову. Вона спробувала розмотати ремінь на руках, у той час як Хіппі стягував мені пояса з шиї. Насичене запахом паленої кави повітря обпікало груди. Нарешті руки вивільнились, і я обережно притулив їх до горла, що пекло й стогнало від болю.

Я плавав десь дуже далеко. Дзвінка обціловувала мої фіолетові затерплі губи, сіре, як попіл, лице, шепотіла: “Я так боялася, так боялася” і тихесенько плакала, стискаючи мої долоні, холодні й німі.

Я не міг промовити ні слова, бо повітря буквально шматувало горло на смужки м’яса. Здавалось, я дивлюся на світ через перевернутий бінокль. Повертаючись і знову відпливаючи у мряку, я залишався байдужим до її розпачливих сліз.

Нарешті мене закинуло у суху темряву, де мешкала безболісна тиша.

4.

Це було як випливання з чорних глибин Стіксу на прозору поверхневу водичку. Я стис її долоні й спробував сісти. Голова йшла обертом, горло й шия стогнали вогняним дуетом. Вітайте мене, многогрішного, у світі кольорів...

Я боязко торкнувся шиї, дивуючись, наскільки та розпухла. Спробував сковтнути слину, але це відізвалось у горлі гострою різзю. Я навіть не міг нормально сплюнути, тільки трохи висунув язика і здув із нього мокроту.

Дзвінка й Хіппі курили. Обоє виглядали не на жарт переляканими. Кольори, я зауважив, були лише на Дзвінці. Бо тільки вона зараз мала для мене бодай якийсь сенс, саме зараз, коли так просто повернути це відчуття у потилиці й знову зануритись у тиху темряву, де кличуть.

Вона притулилася до мене так, що я відчував передпліччям її груди. Сенс був у ній, зеленій ундині, морській нереїді, у її кольорі в чорно-білій буденщині реальності, у її теплі, у справжньості її тіла, яке існувало насправді.

Я вдивлявся в її блискучі розширені очі, до яких так пасувало платтячко, я не хотів

(повертатися у порожнечу де кличуть)

залишатися без неї.

— Шо з Фєдьою? — видихнув я обережно.

Дзвінка змовчала, тільки тицьнула пальцем у груду в куті халабуди. Розповідати взявся Хіппі:

— Ми йшли навмисне за містом, шоби нас ніхто не бачив з лопатою. Ми думали... е-е-е-е... я думав, шо всьо о’кей. А потім підходимо ми, першою заходить Дзвінка і починає пищати. Я ні чорта не втямив, заходжу за нею, ну і... — Хіппі сковтнув слину, — ...ну і бачу: ти висиш. Я подумав, обман зору якийсь, бо в хавірі темніше, ніж надворі… А потім мене як під дих влупили...

Дзвінка погасила недопалок і поклала мою голову собі на коліна. Вона відвернула лице до стіни.

— О, а тоді все й сталося, — продовжив він. — Фєдя вийшов з-за дверей, шось сказав, я не почув, шо, бо саме вдарив грім. Я ше подумав, що нам всім прийшов кінець. А ти все махав ногами, і балка, на якій ти висів, трісла. Фєдя повернувся, а Дзвінка... по голові лопатою... Вже по ньому, Міську. По Фєді. Я провірив: не дихає. І серце не б’ється.

Дзвінка не сказала протягом розповіді ні слова, тільки зрідка жалібно дивилася на мене, немов просячи вибачення.

Ми таки зробили. Ми позбавили життя ту скотину. І, хоч не я зробив це особисто, відчував дивну внутрішню спустошеність. Ніби вичавлений лимон. Звичайно, мені не шкода того покидька і, як наразі, я не шкодую, що він здох. Врешті-решт, хто якихось півгодини тому спробував повісити мене на власному ремені?

— Давайте почекаємо ще трохи, щоби засутенілось. А там понесемо його в болото, — промовив я тихо, боячись накликати черговий напад болю.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Поклоніння ящірці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Поклоніння ящірці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Любко Дереш - Культ
Любко Дереш
Любко Дереш - Миротворець
Любко Дереш
Любко Дереш - Трохи пітьми
Любко Дереш
Любко Дереш - Намір
Любко Дереш
Любко Дереш - Намерение!
Любко Дереш
Любко Дереш - Голова Якова
Любко Дереш
Любко Дереш - Архе
Любко Дереш
Любко Дереш - Спустошення
Любко Дереш
Отзывы о книге «Поклоніння ящірці»

Обсуждение, отзывы о книге «Поклоніння ящірці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x