Любко Дереш - Поклоніння ящірці

А ви впевнені, що ваші випускники не наплутали чогось? Вельми, вельми цікаво, адже Г.Х. рано вернувся додому; так, його бачили мама і сусіди, ще було видно, а я заночувала в М. Так, я часто залишаюся в М. на ніч, хіба це карно? Боюся, ваші випускнички трохи перебрали... бо що б вони робили надворі в розпал дискотеки, як не пили?

Холєра... маєте рацію. Як я не подумав! Бля! В натурі! Ну що ж, привіт сестричці! Па-па!

Па!

Синій колір.

Щоночі мені ставало все важче заснути. Прокидався із важкою, затуманеною головою. Все через погоду, заспокоював себе доволі невпевнено. Я надто багато думав.

— Слухайте, — поцікавився я у четвер. — Якщо ми дійсно надовго затримаємося? Що скажете ви батькам?

— У мене мамця буде на випускному, — радо повідомив Хіппі. — В неї випускний клас.

— А в тебе?

— А я сказала, що не знаю, чи прийду пізно з Дня молоді... Але буду разом із Михасем, і в разі чого, ночую в тебе. Круто, нє?

— Ше би.

Чи могли виникнути проблеми з батьками? Раптом старому пердунові пану Юрцеві спаде на гадку перевірити, чи, бува, не курить його доня на дачі у того шмаркача. “Ні, пане Юрцю, вона не курить, — запевнив би я його. — Але в неї неприємна манера квитатися з боржниками. Однак не найприємніша із можливих звичок, скажу я Вам. Деякі дівчатка в її віці, знаєте, вже люблять і випити”.

Треба мати безліч готових версій на всі випадки життя. І щоби вони якось трималися купи.

Синій колір.

Оранжевий колір.

П’ятниця.

Ми не панікували. Якщо хтось і піддався нервам, то хіба Хіппі, та й то глибоко всередині.

Я почав тихо поскрипувати зубами. Часто зауважував, що руки гудять і ледь помітно тремтять, як після підіймання штанґи. Хіппі ж раз по раз проводив рукою по волоссі. Занадто часто.

Ловив себе на тому, що несвідомо чіхраю руки, зовнішню сторону передпліччя. До суботнього вечора я, мабуть, зможу виколупувати з-під нігтів шматки м’яса. Змусив себе перестати.

Того дня ми сиділи в мене на подвір’ї. До теми Фєді навіть не поверталися. Я нагадав Гладкому Хіппі, щоби той не забув занести завтра у буду пістолет, ізолєнту й лопату. Про всяк випадок. Я не зовсім уявляв, у які ігри ми гратимемо з лопатою... можливо, копатимемо яму в болоті, якщо Фєдя не піде на дно добровільно. Одним словом, про всяк випадок.

Небо вкрилося легкими хмаринками. Назавтра, певно, слід чекати дощу.

Дзвінка була самим спокоєм, залишалася жвавою, немов бджілка.

Ми узгодили, де зустрічаємося завтра; Хіппі пішов додому на панщину, Дзвінка залишилась.

Через десять хвилин Гладкий Хіппі повернувся. Ми з Дзвінкою саме пили малинову зупу в затінку веранди.

— Слу!.. ух!.. — він тяжко дихав, розпашілі щоки вкрилися пилюкою, а погляд став не на жарт стривоженим.

— Слухайте! Я... ху-у... Одним словом, я щойно зустрів малого Зеника, і він мені ТАКОГО наговорив!

Малий Зеник був братом великого Зеника. Справжнє ім’я малого звучало якось інакше, але всі звали його саме так: малий Зеник. Зеник-старший вважався в компанії Фєді поважною птицею. Його тато мав свій кіоск, і Зеник міг виносити спиртне та сиґарети.

— Так-во: малий побачив мене і сказав, що чув від брата, буцім Фєдя має на гадці усіх нас запасти на День молоді. Малий розповів, що нас чекає, якщо Фєдя побачить нас на святі. Нічого приємного. І ше малий сказав, шо ніколи не бачив Фєдьку таким злим і нервовим. Він стає все нервовішим, чим довше ми вислизаємо. Фєдя, за словами малого Зеника, навряд чи заспокоїться вибитим зубом. Фєдя казав, що любить, коли хрустить зламана кістка. І ше сказав: “Шоби береглася тьолка, бо з нею буде окремий базар.” — Хіппі виразно подивився на Дзвінку. Прецінь, вона сьогодні вперше виглядала стривоженою.

— Малий Зеник — сопляк, — із показною недбалістю кинув я. Йому справді не було й дванадцяти, і старші мають звичку не зауважувати малих сопляків. — Він сопляк, і хоче трохи полякати нас, аби відчути себе крутим, як брат.

— Міську! Ти не збагнув пришпилу! Малого Зеника не підіслали залякати нас. Він сам казав, що особисто проти нас нічого немає, тому й почувається зобов’язаним розказати нам про Фєдькові плани. Це серйозно, це не жарти!

Хіппі і Дзвінка запитально дивилися на мене, ніби я знав відповіді геть на все на світі. Можливо, в їхніх очах я саме так і виглядав. Але чому вони

(очі)

так легко

(очі й посмішка)

зробили з мене лідера? За що возвели мене в кумири? За красиві очі? Пес срав!

— Ми підемо туди, на свято. Якщо... — я поволі підбирав слова. — Якшо розпочнеться бійка, серйозна бійка... Хрін його знає, що ті мудаки приволочать зі собою: кастети, палки — це як пити дати. Так от: якщо пахне смаленим, я стріляю пєстіком у повітря. Вони нашугаються. Я завтра зайду до тебе, і ти даш мені. А ми будемо в кожного у полі зору.