Тарас Прохасько - БотакЄ

зловити. Приблизно так само ми вчили літати нашу ворону Галю. Її мама підібрала у сквері. Всі інші звірі теж були випадковими. Сучка Мушка була названа на честь вівчарки Мушки, яку разом із скрипкою чура стрийка Тараса, брата діда Богдана і тети Міри, привіз родині після смерті Тараса. Стрийко від п’ятнадцятого року був самохотником УСС, служив в УГА і помер від тифу в чотирикутнику смерті. Дідо Богдан був тоді в італійському полоні. Два роки він їв самі

помаранчі і трохи риби. Сучку Жучку тато підібрав у Надвірній, і згодом вона народила щенят від вовка. Кицю тета Міра знайшла на цвинтарі. Ціле життя її підбите око світилося інакше. Киця вміла скакати на клямки і відчиняти двері. Спала вона на високому п’єці, шаліла, коли чула, що надбивається яйце, і любила ходити по клавіатурі фортеп’яно. Мій найближчий друг закохався в неї як у жінку, яких не буває. Пес Рудько сам оселився коло нашої

хати. Він так старанно її охороняв, що до нас перестали приносити пошту, а дзядзьо Михась ходив подвір’ям, тримаючи у руці горнятко з водою, бо Рудько часто помилявся і страшенно гриз своїх, але боявся води. Коли дзядзьо був малий, у них вдома жив яструб. Потім їхня хата згоріла від іскри з комина паротяга. Дзядзевою першою дружиною була Кароліна, полька з Делятина. У них народилася донька. В сорок третьому році дзядзьо записався в дивізію

«Галичина». У наших краях почалися міжнаціональні конфлікти, і в такий спосіб дзядзьо Михась убезпечував свою неукраїнську сім’ю. Йому був сорок один рік. Після Бродів він пішов додому, але дорогою потрапив до рук мобілізаційній комісії, яка йшла відразу за військами і забирала галицьких чоловіків на фронт. На дзядзевому правому плечі була витатуйована стрілка, якою у німецькому війську позначали групу крові. Замість діючої армії

дзядзя призначили у штрафний будівельний батальйон і відправили на роботи у Казахстан. До демобілізації у сорок шостому дзядзьо Михась добував вугілля у кар’єрах Коркінуголь. Тим часом Кароліна з донькою скористалися можливістю виїхати до Польщі. Вернувшись додому, дзядзьо переховувався. Коли ж навідався до Делятина, його хтось побачив і тут же здав. Дзядзя взяли як такого, що був на роботах у Німеччині, і відправили у Читу. Він намагався

переписуватися з Кароліною, але таємний цензор МВД Леопольд Авзеґер, який вів його листування, зробив так, що до дружини дійшов лише перший лист, у якому дзядзьо писав, що все добре. Всі подальші листи залишалися у цензора, і дзядзьо лише отримував від Кароліни розпачливі прохання відповісти, запевнення, що його чекають, далі докори, звинувачення і прощання. Бабцю Зоню заарештували під час розробки спецоперації з ліквідації Роберта,

визначного керівника УПА. Хтось подумав, що Роберт може бути Робертом Прахазкою і на нього можна вийти через дружину. Бабцю навіть визволяли фальшиві упівці і переховували у фальшивому бункері, випитуючи, як можна переправити її до чоловіка. У Читі бабця зустріла дзядзя Михася, і вони ще тридцять років встигли пожити разом у Делятині. Бабця Зоня пережила дзядзя Михася на тринадцять років, а мого тата, свого сина, на три тижні. Вона померла від

журби. З того часу минуло дев’ять років. Щоліта ми з дітьми живемо у делятинській хаті на горі. У нас бувають дуже різні люди. Одного разу цілий тиждень жили вісімнадцять осіб одночасно. Минулого року розламалася найкраща ренета, посаджена у п’ятдесят шостому. Ромко Рось приїжджав у черевиках, які можуть витримати три тонни тягаря…

Якби моя вчителька дзен мала рацію, то все було би зовсім інакше. Було би - як вона казала - тут і тепер. Вона би була коло мене. Ми би приїхали поїздом до хати на Горі. Ми би зайшли до хати і закрили двері зсередини на ключ, не пам’ятаючи, як ми доїхали, дійшли і що було перед тим. Ми би трохи напалили і виклали з торби привезену їжу. Була б зима. Було б холодно. Були б невідомі зорі. Було би темно.

Ще холодніше - в ліжку. Піч нагріється хіба до ранку, якого тут не мало би бути, бо потяг звідси - ще затемна, до нього ще шість годин. За вікнами чорно - і нема вже нічого, крім звуків. Звуки прості: далекі пси, вітер у кроні голого горіха, мерзне земля, вода і каміння, пересуваючись, хмари затуляють щораз інші фраґменти одного і того ж сузір’я, скрипить поморожена трава, розпростовуються дерев’яні конструкції парканів, стін, цембринь і псячих буд. Твердіють сліди і скорочуються рейки колії за садом, цвяхи, позабивані в дошки, лани у криницях, які мусять досягати рівня підземних вод.