Тарас Прохасько - БотакЄ

тричі на ту саму виставу, якщо бували заміни акторів у головних ролях. Після вистави ми з Юрком мусили роздавати акторам стоси височенних ромашок, які вчитель попередньо приносив у відрі з водою зі свого городу. На його городчику росла верба, привезена з Канева, стояв бюст Аполлона. В кабінеті цього вчителя на кожній парті лежала підбірка основних словників, він вимагав, щоби кожен навчився писати друкованими літерами і мав

записник з виписаними латинськими висловами. Лише на його уроках українська література виглядала симпатичною. Наша вчителька називала нас гнилою інтелігенцією, буржуазними націоналістами, і ми писали безконечні диктанти з книжок Брежнєва «Мала земля», «Відродження», «Цілина» і «Спогади». Ми навіть здавали гроші, щоб закупити комплект цієї абракадабри для кожного учня. У нашому класі були програвач і підбірка платівок з

промовами Брежнєва. Нам подобалося слухати Брежнєвське цмокання на збільшеній швидкості. Пізніше стався якийсь шал з Продовольчою програмою КПРС, і ми вивчали різні її аспекти на географії, біології, історії, хімії і фізиці. Звичайно, писали з неї диктанти на українській мові. Я перестав робити домашні завдання у п’ятому класі, коли почав серйозно займатися легкою атлетикою. Тоді ж перестав розуміти математику і решту школи провів у

цілковитих математичних сутінках. Молода вчителька математики, яка занадто близько підпускала деяких старшокласників, кожного уроку перевіряла письмове домашнє завдання. Тому багато років мій шкільний день починався на коридорних підвіконнях, де треба було переписати розв’язані задачі із зошитів однокласниць. Натомість арифметичні дії я виконував блискуче. Потім у барах ніколи не користувався калькулятором і жодного разу

не помилився у рахунках. Не записуючи нічого на папірчику, я відразу називав цифру в кількасот тисяч або кілька мільйонів, і деякі відвідувачі підозрювали, що це такий барменський прийом, щоби обдурити їх на кілька тисяч. Хоч насправді ми навіть каву варили з більшої кількості порошку, ніж було закладено у ціні. Ми працювали у різних барах, але поціновувачі доброї кави переносилися за нами з бару до бару. Крім того, ми завжди

підбирали справді добру музику, привчаючи франківську публіку до рок-н-ролу, реґґі, блюзу, джазу й етно. З напарницею ми самі виходили із-за стійки і танцювали, провокуючи загальну забаву. Коли ж воліли спокійного і затяжного написання, запускали Тома Вейтса або Елємент оф крайм. Після закриття своїх барів до нас сходилися серед ночі бармени з цілого міста, щоби трохи побути з іншого боку барикади. Наше перше місце праці - найзатишнішу

дерев’яну хатку у кінці міського парку спалили якоїсь ночі через непорозуміння з власником. Згоріло все причандалля, яким ми прикрасили бар - великі довоєнні знимки Заліщиків, аванґардові плакати з Праги, мій домашній програвач з колекцією платівок, пучки макових головок, вінки часнику і снопики кримської марихуани. Розплавився навіть давній латунний гуцульський мосяжний хрест, прибитий над входом. Вогонь знищив побиту дошку, прикриту Заліщиками, в яку ми дозволяли відвідувачам кидати ножі для полегшення. То було перше місце у Франківську, де можна було попити ґлінтвайну. Нам вдалося закупити багато літрів дешевого іспанського вина для причастя. Воно було попаковане у картонні пачки. Тоді багато чого у місті можна було роздобути з каналів міжнародної гуманітарної допомоги. В Юрка була ціла купа запраних вишуканих тонких білих сорочок з мереживами, перламутровими

ґудзиками і вигаптуваними монограмами, які не хотів брати ніхто з тих, кому призначалася допомога. Довший час ми виглядали в них як пропащі європейці в опіумних притонах Індокитаю. Юрко звідкись дістав цілий мішок промоційних пачок чудових сиґарет бенсон і ґеджес, у кожній пачечці вміщалося три сиґарети. У кафе навпроти нашого будинку хтось здав партію солдатських ґалуазів-капрал у пачках, незмінних від двадцять сьомого року.

Цього ґатунку ніхто не знав, інфляція знецінила їх до вартості сірників, і я курив найкращі французькі сиґарети кілька місяців, коли був безробітним. Ми з татом робили чудове калинове вино, і в одній порожній кімнаті були лише десятилітрові бутлі рожевого вина, відреставрований комод і шнурки з випраними і вивареними пеленками Марчика. На комоді стояли дві неоднакові, не миті довший час склянки для вина впродовж дня. Дзядзьо Михась,

застосовуючи технологію повторного бродіння, робив подібне вино з білих порічок. Дзядзьо наливав його в екзотичні фляшки - кілька з них мали витиснений на склі імперський герб - відзнаку постачальника цісарсько-королівського двору - і складав лежма на полиці у найбільшій пивниці. Дві малесенькі пивнички у різних закапелках хати були старанно замасковані. В одній з них були заховані жорна. Ще дзядзьо вигадав таку