Тарас Прохасько - БотакЄ

Все псує би.

55.У березні скоро темніє.

Замислений Себастян ледве зауважив загін вершників у химерних одностроях, озброєних довгими карабінами. Вони простували до Трибуші.

Він зняв рукавиці, виклав біля руки рядок патронів і притулився до прицілу. Вершники перемовлялися (за губами - по-угорськи), заглядаючи на мапу (ґотичний шрифт виглядав так, ніби Першої світової ніколи не було). На одностроях вирізнялися значки лісової охорони.

Себастян узяв рушницю між ноги, загорнув її у верету, зібрав патрони до кишені, рукавиці - до другої і на колінах пішов шанцем до великої купи каміння. А тоді побіг через ліс до дороги і біг чотири години без перерви, поки не добіг до замаскованого в яру панцерника старого Беди.

56.Панцерник майже звисав над проваллям, прив’язаний тросом до грубезного бука. Верхній люк був відкритий, і тепле повітря, виходячи зсередини, вібрувало над отвором.

У возі справді було тепло. Старий Беда варив вино і розказував маленькій Анні про Франциска Асизького і Франциска Петроського. Анна прикрашала своє перебування в панцернику великими малюнками на білих стінах (щось подібне Себастян колись малював її мамі на долоні) і невпинним зловживанням дієсловом є.

Не марнуючи часу, Себастян і Беда випили вино і поїхали аж у Кваси, де стояв автобус-бар.

Свою уявну війну Себастян оголосив програною.

57.Автобусний бар вони найперше почули. А вже тоді побачили досить високо в небі умовний знак - шість берегових ластівок, чотири іволги й одного зимородка. Всі пташки літали взад-вперед одна поза другу, не вилітаючи однак за межі певної півсфери, ніби плями світел багатьох сторожових прожекторів на захмареному небі над нічним містом. Їх стримували тонкі міцні нитки, які пучком сходилися десь за високим оборогом, у якому через зиму майже не лишалося сіна.

Шість чотири один, сказав Себастян.

Беда заглянув у грубий зошит і зачитав уголос - шість чотири один, у світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості - а якби була, то не мала б вартості; якщо є якась вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так існує; бо все, що діється і так існує, - випадкове.

Це означало, що все добре і можна безпечно йти до автобуса, який стояв у сховку за майже порожнім оборогом, власне там, де сходилися нитки, якими були прив’язані пташки. І прив’язані вони були до клямки передніх автобусних дверей.

58.Сиґнал безпеки подавав орнітолог, який колись кільцював птахів на Чорногорі, Гриняві і на гуцульському краю світу - в горах Цібо і знався ще з Франциском.

Орнітологія поволі перейшла в орнітофілію - він навчився кохатися з усіма птахами, що відкладали хоч трохи більші яйця. Вони любилися на найвищих верхах, де довкола обертається саме небо, а вся земля зменшується до непорушної опори для ніг. Птахи віддавалися йому мовчки, лиш закидаючи голови і широко роззявляючи дзьоби, ледве стримуючись, щоб не почули їхні самці. А ті ненавиділи орнітолога, який кохав птахів, - орнітолог завжди ходив у оточенні нервової зграйки пташиних самців, які викрикували нелюдськими голосами. Коханці моїх коханок, - називав їх орнітофіл іронічно.

Згодом орнітофілія відійшла, а прийшла філософія. Точніше - один трактат Вітґенштайна. Колишній орнітолог знав його напам’ять, постійно розмірковуючи над тим, яку цифру доречно процитувати в цій ситуації.

59.Тому, коли орнітолог викликався пильнувати бар, заки Себастян воюватиме з окупантами, він попередив того, що сиґнали, на які треба зважати при поверненні, подаватиме птахами і Вітґенштайном. Щоб їх удалося розшифрувати, подарував старому Беді зошит з переписаним від руки логіко-філософським трактатом. Наприклад, речення «щось може бути чи не бути подією, а все решта лишитись таким, як є» передавалося би пташкою одного виду, двома - іншого й однією ще іншого (один два один). Про що таке речення мало сиґналізувати - слід було вирішувати самому Себастянові. Принаймні те, що Себастян оцінив шість чотири один як усе добре, виявилося правильним.

60.Орнітофіл був, напевно, найчастішим відвідувачем Себастянового бару. Хоч за п’ять воєнних років у автобусі побували тисячі найрізноманітніших клієнтів. Серед них кількасот - постійних.

Бар функціонував дуже просто. Себастян їхав автобусом, заки його хтось не спиняв. Охочий заходив до бару, і вони їхали далі. Якщо ж той не хотів нікуди їхати, Себастян з’їжджав з дороги, і бар певний час працював на одному місці.