Якщо моє тіло є на дев’яносто відсотків водою, то очевидно, що весь стан цієї системи залежить від того - яка це вода. Навіть мозок - переважно вода. Значить, думки мали би мінятися залежно від сорту і якості води.
У такому разі треба міняти воду. Треба, як у звичайному резервуарі, витіснити брудну воду чистою. Хоча є певна трудність: якщо до чистої води долити брудної, то вся вода стає нечистою, а коли до нечистої доливати чистої, то все ж вона не перестає бути брудною. (Це був один із перших життєвих законів, який сформулював мій малий син). Але, незважаючи на трудність, варто спробувати поміняти її хоча б частково.
Треба лиш знайти джерело, яке найбільше відповідає тобі, бо пити ту воду, що всі, - небезпечно, - ану ж усі стануть подібними, як два відра води. Я своє джерело знайшов. Поезія поезією, але попивши тієї води, я дійсно чуюся інакше, до того ж довго. Бо якщо заллю нею всі свої внутрішні труби, то саме вона починає бути майже мною, а я - майже нею. І на ній можна працювати досить довго. А потім знов із хати в гори, до своєї криниці. Тим часом стопиться сніг і вода прибуде. Вона перестане пахнути деревиною. А я до того часу зауважу, чи сталися якісь зміни відсьогодні із самим мною.
25. 11Коли випаде сніг і тримається вже постійно, я почуваюся в господарстві дуже впевнено. Знаю, що відпочинуть руки і плечі, бо отримаю транспорт. Сніг уже сам по собі є якимось транспортним засобом. Він може будь що перевезти: людей, бочки, мішки, колоди. Щоправда, транспортом він стає лише в поєднанні з нахиленими площинами. Але там, де я господарюю, - всі площини дещо похилені. Крім снігу і горбів, у мене є ще сани. І от вони - моя надія на полегшення для рук і плечей.
Не знаю, як хтось інший це робить. Але свої сани я ніколи не залишаю на дорозі. Вони живуть у мене в хаті, в найкращому місці. Так колись поводилися з худобою, пускаючи взимку до хати. Сани страшенно міняють і вигляд, і настрій хати. Особливо приємно прокинутися посеред ночі й у відсвіті почервонілих кахель печі (а іншого джерела зовнішнього світла просто немає) побачити скелет саней у власній кімнаті. Спочатку не можеш зорієнтуватися, де ти, в якому придорожньому притулку заночував під час мандрівки. Потім починаєш розуміти, що це твої сани самі собі ночують у твоїй хаті. І стає дуже приємно засинати, знаючи, що завтра буде день, буде сніг і будуть сани. З ними разом треба буде зробити кілька дуже важливих справ. Відвезти за ріку позичену шатківницю, їдучи назад, пройтися попри колію і знайти якусь кам’яну брилу, щоб притиснути пошатковану капусту. Треба поїхати до лісу і, обтрушуючи хмари снігу зі смерек, нарубати пластя - лапатих смерекових галузок. Вони будуть потрібні, щоб понакривати якесь коріння, що залишилося у ґрунті. Пластя, хоч і не важке, але нести його цілий оберемок страшенно незручно. А на санях дуже добре. Правда, обов’язково мусиш прив’язати його шнурком. Пластя на тлі снігів виглядає неймовірно гарно. Я хотів би цей екіпаж запустити з гори, щоб він сам довго їхав униз. Хай би ця рухлива зелена точка перетнула весь велетенський екран снігового схилу. Натомість сідаю зверху сам, починаю керувати чоботом. І під’їжджаю аж до самої хати. Влетівши в копицю сіна, яке я, на відміну від саней, залишив зимувати надворі.
26. 11Я давно зрозумів, що кожній людині потрібно до найменших деталей знати два-три якісь ландшафти. Цих конкретних ландшафтів досить, щоб могти думати. Бо людина не може мислити, не розставляючи певні образи на відбитому назавжди в мозку ландшафті. Крім того, цих ділянок рельєфу досить і для комбінування снів. Сни завжди відбуваються на основі дуже рідного, корінного, зафіксованого в первісному дитинстві разом з мовою, краєвиду. Алхімія снів полягає в тому, що безліч інших фраґментів, бачених у різні часи в різних місцях, наноситься на тло твоєї корінної території.
Мені дуже часто сниться мій горб у горах, хата, все довкола неї, поруч ліси, верхи і прірви. Щоправда, моє місце розширюється, насичується якимись дивовижними деталями, добудовами, виростають нові дерева, збільшуються кімнати і кількість входів, виходів і переходів - уможливлюються нові шляхи до переміщення. Звичайно, все це заселяється великою кількістю людей, які, розділившись на якісь групи за інтересами, роблять щось своє. Я найчастіше просто переходжу від одних до других.
Інший архетипічний мотив. Я в хаті сам або з кимось дуже близьким. Ніч, холодно і тихо. Але ми знаємо, що довкола - в ярах, за деревами, може, вже і під стінами - якісь озброєні вороги. Ми не вмикаємо світла, наслухаємо. Стискуємо в руках якусь підручну зброю - ножі, коси, шнурки, вила. Часом маємо на двох старомодну однозарядну рушницю. У цих снах нам завжди вдається вийти з оточеної хати через один з неіснуючих насправді виходів і майже попри німі постаті пробратися через сад кудись у бік лісу. Одного разу для цього навіть довелося з пневматичної рушниці вистрілити через шкло просто в око нападникові, коли він наважився заглянути в темне вікно, притиснувшись лицем до шиби. Але от сьогодні приснився справжній жах. Я вийшов уночі покурити, стоячи під стіною. Раптом із темряви виїхало авто і промчало поміж мною і найближчим деревом. Потім ще і ще. І мені тоді все прояснилося - я побачив, що поки мене не було, через мій сад пройшла якась міжнародна автотраса. Просто через сад. З віддаленої підлісової хати моя оселя раптом опинилася при дорозі. Це було гірше, ніж сотні нападників з рушницями. Це був жах краху мого світу. Прокинувшись, я помолився за те, щоб не дожити до таких перемін. Щоб померти перед тим, як наш світ має так змінитися.
Читать дальше