Надійка Гербіш - Художниця

- Ти шо собі дозволяєш? Хто ти така, шоб так себе поводити?! Розпещена дитина, яка думає, шо їй можна витирати в людей ноги! Тримай руки при собі, а то, - його голос повис десь у повітрі. Очі налилися слізьми. Але він не розплакався, не пригорнув дружину, не попросив пробачення. Тільки подивився нажаханими очима на свою долоню і розпачливо махнув рукою.

Після цього випадку Неждана не покинула чоловіка, як часто погрожувала до того, і не почала бунтувати більше, як Дімка передбачав. Вона посмирніла, заспокоїлася. Більше не влаштовувала йому скандалів через розкидані по всій квартирі брудні шкарпетки чи за те, що він більше уваги приділяє роботі, ніж сім’ї. Але разом із тим збагнула - чи примусила себе повірити, що саме це вона втямила, - що більше не кохає Дімку.

Тільки тепер вона усвідомила, наскільки вони з ним різні. Неждана визнала, що він зовсім не цікавить її як чоловік - вона більше сприймала Дімку як тата, який може або похвалити, або й насварити - по-батьківськи, з «рукоприкладством». Вона ненавиділа його за той удар, але, з іншого боку, боялася провокувати на інший - у неї не було нікого, хто міг би її захистити. Тому вона з усіх сил шукала нової роботи та… мріяла зустріти нове кохання - романтичне, пристрасне, шалене. Вона мріяла зустріти того, хто не лише буде кохати її як жінку - й дарувати, відповідно, дім, затишок і обов’язки, але того, хто буде цінувати її як особистість, як музу, як мрію - й подарує їй захоплення, скажені емоції і багато квітів.

Вона навіть почала інколи згадувати зневаженого, зрадженого, покинутого В.О. Він же колись так палко її кохав! Може, у його серці не згасли почуття? Може, з ним Неждана була би щасливішою?

А Дімка після того випадку замкнувся в собі.

Йому було соромно за той удар. Він не зміг стриматися, вгамувати свій гнів, він проявив слабкість. І Дмитро ще більше заглибився у читання Біблії - трохи дивно, бо попри всю незрозумілу жорстокість, присутню в цій книзі, як видавалося йому на перший погляд, саме в ній він черпав заспокоєння, натхнення, любов… «Любов довготерпить…» То чому ж не вмів довготерпіти він?

Він дуже любив Неждану, але довіряти їй, як раніше, не міг. їй були непотрібні його емоції, переживання, він сам, врешті- решт.

«Любов усьому вірить…» Але чи варто дослівно сприймати ці слова? Чи можна їх виконати?

Вона шукала в ньому ідеал, яким він не міг бути. Хоча би тому, що й зараз йому не вдавалося віддаватися коханій сповна - адже був зайнятий пошуками нової роботи.

Коли він прийшов у той вечір додому, щоб розповісти дружині те, що його звільнили, вона навіть не захотіла його слухати. Вона взагалі його не чула. Тому він вирішив помовчувати. І мовчав.

Неждана усміхалася, згадуючи ті епізоди. Гіркота з часом вивітрилася, й тепер вона прокручувала їх, ніби дивилася старий комедійний фільм. Тільки інколи їй ставало так шкода-шкода безнадійно втраченого часу, нервів і сил. На місці цвяшків, які вони колись вбивали один одному в душі, тепер де-не-де зяяли незатягнуті рани, хоча самих цвяшків уже давно не було.

Неждана довго складала валізу. Вона вже встигла пробігтися по магазинах і купити собі найкращий одяг для такої важливої зустрічі. Вчора їй подзвонили з однієї столичної фірми, куди вона відправляла своє резюме, і запросили на співбесіду. Там вона мала малювати справжнісінькі малюнки, а не конструювати якісь там нудні реклами. Фірма випускала популярні дитячі мультики, й Неждана ніяк не могла повірити, що там зацікавилися її роботами!

Але раділа жінка не лише тому. Нарешті вона на трохи поїде з дому, розважиться. Якщо говорити відверто, Неждана десь у душі знову сподівалася на якесь казкове диво. І вперше за довгий період часу вона прокинулася з бажанням малювати!

Дімка явно нервував, боявся її відпускати. Йому не хотілося втрачати дружину. А, з іншого боку, він відчував полегшення - тепер, коли її постійно кислий вигляд не буде псувати йому настрій щовечора, він зможе нарешті розібратися в собі.

Він кохав свою дружину й хотів бути з нею. Він хотів бути вірним їй, бути справжнім чоловіком, бути батьком її дітей. Але чомусь останнім часом вигляд цієї юної самовпевненої особи не викликав у нього жаги. Чогось йому все менше й менше хотілося говорити з нею про все на світі…

Біблія, яку він тепер читав щовечора, і яка западала йому в серце неземною мудрістю, переконувала його, що Бог завжди за сім’ю. Але вона описувала зовсім іншу жінку, ніж була в нього!!!