Таня Малярчук - Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

але вибач кохана за все це - мені було б так приємно якби ти хоч раз мені вибачила здається що я дуже завинила не лише перед тобою а перед усіма і тягар невідмученої провини вельми гнітить мене тому хочеться якомога більше випросити пробачень і коли я усміхаюся до перехожих це означає вибачте мені і коли купую пиво й кажу продавцеві спасіба це означає вибачте мені і коли додаю до картопляного раґу цілу ложку червоного перцю бо брат учора розповідав що в Узбекистані без нього не обійдеться жодна страва розумієш там спека до п’ятдесяти градусів а холодильники рідко у кого є м’ясо псується за дві години як зрештою і все інше тому переважно тамтешні жителі харчуються вже тричі зіпсутими продуктами з личинками різної мерзоти але ніхто з них ніколи не хворіє на пронос чи якусь гіршу шлункову хворобу бо надмір червоного перцю створює у їхніх кишках своєрідний дезінфікаційний контроль - то й це означає вибачте мені і не тільки узбеки а всі навіть личинки стафілокока до яких мені так само немає справи як і до узбеків але просто для красного слова

і ще мушу сказати тобі про могили бо зараз може хтось увійти наприклад Каган-Шабшай і сказати що пора йти на пилораму рубати сосни або що вирок замінили завдяки зусиллям рідних і друзів на смерть через повішення і виконавці вже чекають біля порога і вдягайся неодмінно у біле як це личить усім цнотливим дівчатам поспіхом молися загадуй останнє бажання і вйо або що у Норильську - єдиному в світі місті з легкої руки Берії збудованому за полярним колом не вистачає для фундаменту от сміх кількох кісток і вище управління вирішило надати саме мені можливість такої пожертви а Норильськ-дуже дивне місто тут ніч триває півроку і маршрутом автобусів передбачено зупинятися біля кожного під'їзду тому мені має бути приємно віддати заради нього кілька кісток - мало що може статися і я не встигну розказати тобі що чукчі спиваються на ніц самі в тому не будучи винними - в їхній крові нема ферменту який би розщеплював алкоголь я думаю тепер: це нація святих схимників а ми і не здогадуємося - спохопимося лише тоді коли не залишиться жодного чукчі і знаєш вони наївні до краю йдуть за своїми оленями як вірні раби без постійного житла вони очевидно поклоняються цим звірам навіть коли вичиняють з їхніх шкур для себе нічні панталони і вони ніколи не вмиваються їхнє ніжне майже дитяче біле тіло ціле життя не знає води у рідкому стані як я досі не знала чоловіка я кажу - святі схимники а ми й не здогадуємося - і коли вертоліт цивілізації раптом десь відшукає серед вічного снігового медитування їхній невеличкий караван - то чукчі вискакують з конусоподібних чумів схожих на дупла йому назустріч так що двох-трьох обов’язково розриває вертолітним гвинтом а потім вони віддають усе що виглядає чужинцям цінним разом з двома-трьома усміхненими дружинами за каністру горілки бенкетують цілу ніч а вранці відвозять на санях десяток трупів нічного гульбища ген за горизонт - і найбільша трагедія в тому кохана що трупи чукчі не закопують в землю бо їхня батьківщина - кілька тисяч гектарів вічної мерзлоти яка найтеплішого дня найтеплішої пори року тане на десять сантиметрів і я так злякалась коли це зрозуміла: думала чукчі викидають трупи в море або згодовують росомахам і песцям або ще гірше - згодовують оленям а вони насправді відходять на безпечну відстань і прикидають їх камінням і все хоча я досі дивуюся звідки там каміння а тепер тільки подумай кохана чукчі не мають як ми всі родинних могил нічого не прив’язує їх до полярної географії жодного цвинтаря жодного хреста жодного зогнилого родича все ретельно заморожене й збережене просторами вічної мерзлоти

і мене щомиті переслідує видіння як чукчі без панахид і парастасів везуть на санях своїх мерців

матушка Василиса несповна розуму - тут усі це знають бо хіба можна саму себе висвятити в черниці але подивись на неї це ж звичайнісінький паяц начепила на себе чернечу одежу - то ще нічого на вулиці тако й не подумав би але хустина в горошок на шиї - це вже ненормально бо хто коли бачив черницю з кольоровою хустиною на шиї - вона насміхається з віруючих - це всім ясно йде собі інколи з непокритою головою а волосся в неї попелястого кольору не пофарбоване і не посивіле але таке як попіл і погляд її завжди здивований бо очі такі вирячені аж круглі і губи завжди зціплені але не природно так злегка а театрально бо верхня губа набуває трикутної форми і шкіра навколо рота витягується до зморщок ніби на губах хтось хоче собі зав’язати вузлик - але хустина в горошок не найстрашніше в її особі: йде така чутка що вона ворожить молодим дівчатам на картах кажуть що кожного вечора до неї приходить кілька дівчат і сидить до півночі - я розумію що коли побачиш своїх рідних дітей на катафалку скрученими й виверненими нутром назовні й побачиш як їхні оголені суглоби відділені від тулуба що матушці Василисі дано було побачити то можна й хустинки в горошок носити але розбещувати молодих дівчат - це вже мені вибачте - а вона розбещує інакше назвати не можна ворожить їм на хлопців бо на що ще можна ворожити молодим дівчатам і каже чи вагітні якщо яка боїться тобто між нами кажучи - дає їм уроки сексу хоча я думаю: там було щось і страшніше - а ви бачили як б’є поклони в церкві і не соромно від людей у нашому селі ніколи не було такого паскудства Ви бачили село велике чисте під хатами нема кропиви свині по дорозі не бігають а заїдьте до сусіднього села в Кондратьєво то там усі чоловіки ще зранку напиваються «хрусталіку» - не знаєте? - технічний спирт ним колись кришталь чистили - не один і не одна передчасно на той світ пішли він же шкідливий як холєра от і Афанасєвни вже нема недавно поховали а думали з нею цього липня разом на пенсію виходити - було чотири села від чотирьох братів названі: Денисово Кондратьєво Макарово і Степаново то залишилось лише два а решту повимирало - і наше село не якась там деревня - деревня коли церкви нема - ми слідкуємо за правопорядком пияків ґанимо інвалідів доглядаємо покриток виганяємо а тут на тобі - вчителька сексу в чернечій рясі - Ви я Вас дуже прошу - до неї не ходіть лишіть цю справу ходіть до когось іншого наприклад в нашому селі є родина справжньої українки - Ви ж українка? - її вислали в 51-му спочатку в Тюменську область потім сюди то Стефа Ніколаєвна зберегла досі вишиту сорочку і чоловіка свого росіянина заставляє її вдягати на свята бувало бігає за ним по подвір’ї і проклинає на чому світ стоїть аби вдягнув та все по-польськи так що він і не розуміє до пуття а внукові своєму пошила сині шаровари пісні співає ваші «ой зацвили фіялочки зацвили» вона буде така рада вареників наліпить так ходіть лучше до Стефанії Ніколаєвни ніж до матушки Василиси