Ірен Роздобудько - Ліцей слухняних дружин

Адже трактування Статуту — окрема і досить цікава тема. Саме її ми ґрунтовно розглядатимемо весь навчальний рік перед випуском і поселенням у флігель.

Ну от.

Далі вже про те, що відбулося вчора з самого ранку.

Поки я дописувала щоденник, дівчата попрокидалися.

Була шоста година.

Ми завжди встаємо о шостій. Не дай Боже, пізніше хоча б на хвилину. Це має увійти у звичку. І ми вже звикли.

Складніше доводиться новачкам, вони ще малі й скиглять.

Встали — руханка.

Умикаємо магнітофон із дивним — «раритетним»! — записом давніх часів. Цей запис зберігається тут, мов святиня. Він, як каже пані Вихователька, зберігся з середини 60-х років ХХ сторіччя! Під нього прокидалися наші бабусі! А то і пра…

Спочатку лунає сурма, а потім дзвінкий хлоп’ячий голос бадьоро кричить:

— На зарядку! На зарядку! На зарядку, на зарядку… І вступає цілий хор таких же дзвінких голосів, що підхоплюють: — …прокидайсь!!!

Це такі голоси, від яких дійсно не можна не підскочити з ліжка.

Коли ми вивчали історію розвитку суспільства, пані Вчителька розповідала, що це — «піонерська зорька». І пояснювала, що «піонери» — це така собі давня організація дітлахів, за дисципліною схожа на внутрішні стосунки в наших секстетах, тільки — «політична». Її давно вже немає, але корисний досвід лишився у вигляді от таких загально-піднесених занять, як вранішня руханка чи «трудовий десант», що у них, в давнину, називався «суботниками».

Отже, далі нами керував Голос давно померлого диктора, диктуючи нам вправи: «Руки на ширині пліч… Раз-два, три-чотири!» і таке інше.

Вмиваємося ми всі разом у розкішній вбиральні.

Там чотири ряди рукомийників у стилі хай-тек. Наша вбиральня розрахована на дев’яті-одинадцяті класи. Молодші вмиваються на поверх нижче. Там завжди стоїть неймовірний галас!

А в нас — тиша. Адже треба не лише вмитися, а зробити макіяж за всіма правилами, вивченими на уроці макіяжу. І стежити, щоб ніхто не переборщив із помадою чи тінями! За це — догана.

Тому в нашій вбиральні завжди панує напружена тиша.

— Не забула, що ти сьогодні прокурор? — каже Рів, кумедно витягаючи обличчя, аби штрих світло-блакитних тіней ліг рівно.

Я поважно киваю.

— А Ліл, — Рів весело показує в бік нашої мовчунки, яка, розтягнувши вуста, старанно вимальовує контур рожевим олівцем, — мадам де Реналь. Бррр… Я вчора ледь не збожеволіла, готуючи промову. Складна історія…

Я посміхаюсь, уявляючи, як вогняна Рів обпалює крильця «мадам».

— Ти вже придумала вирок? — кидає через плече Віт з дев’ятого секстету.

Вся «дев’ятка» — Віт, Гул, Зон, Рут, Вів та Аяс — страшенно пишається, що їхній літсуд над Анною Кареніною поки що був найпоказовішим: всі його учасники отримали по сто балів. І поки що ніхто їх не переплюнув!

Рів не відповідає, але таємничо всміхається: ще б пак!

У Рів чудова фантазія щодо різного штибу покарань.

Останні штрихи у вбиральні — нанесення парфумів. Вони стоять на окремій скляній полиці. Тут і «Шалімар», і «Ейфорія», і «Імпровізація», серед них, звісно, є і «Бузок», і «Лілея», і «Може бути…» та інші аромати чи не всіх марок світу. Часом, щоб підловити курсанток, пані Директорка пізно вночі підставляє туди і зовсім невідомі флакони. Тоді доводиться нелегко, адже правильний підбір парфумів — неабияка складова у створенні досконалого образу. Оцінка за це також впливає на майбутній атестат. Її виставляють щоранку на вході до класу — за списком.

Кілька разів мене завертали у вбиральню митись і наносити інший аромат.

Це такий сором! Але тепер я добре затямила: «моє» — це «цитрусова гама». Рів легше — вона одразу обрала задушливий «Шалімар», він їй пасує — це кожному зрозуміло.

Потім відбулася щоденна вранішня лінійка в загальному холі на першому поверсі. Туди ми спускаємось тихо і чемно широкими, встеленими червоним килимом сходами. Всі у синіх формах з білими комірцями і манжетами, в чорних (молодші — в білих) панчохах і туфлях-човниках (молодші поки що чимчикують у полотняних мокасинах з круглими носаками і перетинкою). Панчохи на нас мусять бути і в холод, і у спеку. Інший одяг ми носимо лише у вихідні.

Для цього існують спеціальні гардеробні, де є ганчірки на будь-який смак. Я зазвичай обираю джинси, футболку і кросівки. Коли в нас свята, вечірки чи зустріч гостей — для цих випадків є інша гардеробна з вечірнім вбранням. Звісно, усі речі (а вони дорогі і добротні) нам не належать. Та й навіщо, якщо після випуску нашим гардеробом будуть опікуватися інші!