Артем Чех - Рожеві сиропи (збірник)

За рік Треплівський звільнився, за спиною у фейлетоніста Івана Чорта висіло кілька судових позовів, газета користувалася все меншою популярністю, та і жага слави проїдала в душі Костянтина чималу дірку. Врешті-решт, видавши своїм коштом збірку накладом у чотириста примірників, він подарував її усім своїм знайомим журналістам та книжковим оглядачам, що працювали в глянсових журналах. Рецензій було дві. Перша у будівельному журналі, друга — в безкоштовній газеті. Такі пачками роздають на перехрестях та в інших публічних місцях. Перша рецензія висміювала буквально все: і пишномовність метафор, і дизайн обкладинки, і навіть фотографію автора на звороті. Друга рецензія вихваляла й обкладинку, і стриманість стилю, і чомусь ерудицію Треплівського. За рецензію у безкоштовній газеті, звичайно, довелося заплатити, проте результат був очікуваним і повністю влаштовував. Восьму частину накладу Костянтин роздарив, інші триста п'ятдесят книжок довелося відвезти на дачу — заважали пересуватися по квартирі. На дачі він і залишився — запив. Книжками розтоплював піч, сивуху купував у сусідки. Хотів накласти на себе руки, але не вистачало сил, та й несподівано прийшло запрошення на головування в одному журналі.

— Це шанс, — пискнув Треплівський і миттєво вискочив із запою.

Коли Олексій Борисович провчителювавши трохи більше року, його звільнили. Подейкували, що він бив дітей. У той самий час дружина Тригоренка Вероніка отримала стипендію від історико-культурного центру «NST», що перекладалося як «Нація. Духовність. Тарас». Стипендія давалася на сім'ю, тому на найближчі два роки Олексій Борисович перебрався до Вінніпега. Але навіть там він не припиняв писати. Дружина тим часом виступала на конференціях, відвідувала рекреації української діаспори і, врешті-решт, працювала в сприятливих умовах — досліджувала вплив трипільської культури на франко-англійські відносини та на безпосередню державність Канади.

За півроку Олексій Борисович, стомлений від безперспективності сидіння на одному місці та від північноамериканського клімату, запив. Він пив багато, але недовго — за п'яні витівки й знущання над портретом королеви-мами його вислали з Канади. Пити він продовжив і на батьківщині, але недовго. Гроші закінчились. Один знайомий влаштував Тригоренка на роботу до ЗХВ. Попрацювавши вантажником на заводі хімічного волокна, він зрозумів, що жити — справа невдячна, а тому хотів був накласти на себе руки, проте незабаром мала приїхати Вероніка. Вискочивши із запою та привівши до ладу помешкання і свою зовнішність, Олексій Борисович зустрів дружину квітами та затяжною депресією. Вероніка відверто поговорила з чоловіком і зробила один-єдиний висновок — Тригоренко не може жити без літератури.

— Ти не можеш жити без літератури, — сказала вона. — Пиши, а я чекатиму, тому що вірю в тебе.

Але це не вселило в Олексія Борисовича ані сил, ані наснаги. Він знову влаштувався вчителем, зовсім нічого не писав і так, можливо, протягнув би до пенсії, якби терпляча дружина, повернувшись із чергової конференції, знову не затіяла розмову.

Спочатку вона кинула на столик товстий літературний журнал, але це ніяк не подіяло на Олексія Борисовича. Тоді вона відкрила четверту сторінку, взяла олівець і підкреслила прізвище головного редактора.

— Твій друг? — запитала вона.

— Ну, скажімо, не друг.

— Ви разом пили?

— Пили.

— Тоді нема чого говорити.

Вероніка дістала з шафи папки з чистовими роздруківками оповідань свого чоловіка, вдягла Тригоренка у свіжий костюм і випхала за двері.

— Адреса редакції у лівій кишені, - повідомила вона Олексія Борисовича з балкона.

— Мило, талановито, але… але після Толстого чи Золя читати Тригоренка не схочеш, — резюмував Костянтин Гаврилович, пробігшись очима по тексту.

— Але ж, Костику, невже ви друкуєте лише Толстого чи, припустімо, Золя?

— Не знаю, Льош. Ми стільки не бачились, і тут ти, з рукописом. Я головний редактор, але редколегія може зарізати. Розумієш, зараз з'являються нові імена, нові тенденції, у нас такого на роки вперед лежить. Молодь виступає, знову ж таки, а ти? Ну, ти вибач, але хто тебе знає, кому відоме твоє ім'я? Ти не медійне обличчя, розумієш! А я не з тих, хто через дружбу чи кумівство друкує.

— Так що ж? Може, порадиш щось?

— Не знаю, можу взяти почитати твої писульки, дивись, де і спливе вільна сторінка. Подивимось, Льош.

Треплівський підкурив сигарету.