Таня Малярчук - Біографія випадкового чуда

— А ваш чоловік?

— Він дуже каявся. Знову до церкви своєї повернувся, сказав, не може без Бога.

Після інтерв’ю журналіст подав ту саму статистику щодо насильства в українських сім’ях, про яку знали всі, окрім самих насильників та їхніх жертв. Новим було лише те, що кожного року від рук своїх чоловіків гине тисяча українок. Також журналіст навів дані про кількість дітей, які з різних причин не закінчують школу, вважаючи, очевидно, що головна причина таких випадків — це неосвіченість населення. Останній пункт стосувався інвалідності. Інвалідів в Україні два з половиною мільйони. Одним пострілом трьох зайців убив.

— Я часто раніше уявляла собі, як ми живемо разом, — говорила Лєні Пес, — мов справжні сестри.

— Так, — відповідала Лєна, — але не мати ніг — це дуже незручно.

Пес зайняла собі місце у старому фотелі, який залишили попередні мешканці, іноді читала книжки, але найчастіше просто дивилася у навстіж відчинене вікно. Там вона бачила тихий безлюдний провулок імені Маяковського, стару, ще австрійську будівлю, в якій тепер розташувалася міська стоматологічна клініка № 5, і людей, що приречено заходили туди по безкоштовні державні пломби.

«Я коли дивлюся на них, — казала Пес, — у мене самої зуби починають боліти. Усі підряд, навіть вставні».

Ззовні її проживання з Лєною нічим не відрізнялося від попереднього. Пес мало їла, мало спала, тричі на день просила Лєну допомогти їй сходити в туалет. Уранці та ввечері з цим не було проблем, а от по обіді Лєна змушена була ненадовго спеціально відпрошуватися з роботи.

У нас є одне довгострокове завдання, казала Лєна — вилікувати тебе. Щоб ти знову могла ходити. А доти треба знайти якийсь візок на колесах. Я більше не можу тебе на собі тягати. Коли матимеш візок, станеш більш незалежною. Зможеш самостійно виходити… е… виїжджати на вулицю. І в туалет зможеш сама… е… ходити. Тобі тільки руки треба підкачати.

З’ясувавши все з процедурами, Лєна пішла у відділ соціального забезпечення громадян — місце паломництва людей з обмеженими можливостями. Три години чекала своєї черги на аудієнцію. В коридорі поруч також чекали десятки інших людей, сліпих, глухих, без рук, без ніг, церебральників, даунів і дебілів, чоловіків і жінок, дітей і дорослих. Так багато калік водночас Лєна ще ніколи не бачила. Зазвичай вони, як затравлені потвори, сидять удома й висуваються на світ Божий лише в критичних ситуаціях. Щоб нікого не бентежити і щоб не зіпсувати повноцінним людям їхнє неусвідомлене повноцінне щастя.

Каліки дивилися на Лєну з недовірою і навіть злобою. Можливо, вони думали, що Лєна заплатила за інвалідність, щоб отримати на халяву якусь із багатьох можливих пільг.

— Вибачте, що я здорова, — врешті сказала їм Лєна. Каліки далі похмуро мовчали. Напевно, не вибачили. Лєна їх розуміла.

Залишалося кілька хвилин до встановленої регламентом перерви, коли вона нарешті зайшла в кабінет. Жінка за столом метушилася в передчутті принесеної з дому відбивної.

— Що у вас? — спитала вона Лєну.

— Добрий день. Мене звати Лєна. Я живу з подругою, яка не може ходити. Їй потрібен інвалідний візок.

— Документи.

Лєна з готовністю простягла свій паспорт. Без паспорта, потім казала вона, ти ніхто у цих лабіринтах верховенства права.

— Не ваші документи, інваліда, — сказала жінка за столом.

Лєна витягла з іншої кишені паспорт Пса і подумки втішилася, що здогадалась узяти його із собою. Але цей паспорт жінку за столом також не задовольнив.

— Ну, ви як дитина мала! Документи на інвалідність! Висновки ЛКК і МСЕК! Програма реабілітації! Пенсійне посвідчення!

— Ой-ой-ой! — вигукнула Лєна розгублено. — А що таке ЛКК і МСЕК?

Чиновниця глянула на Лєну як на інопланетну істоту. Невідомо було, чи хотіла вона при цьому розреготатися, чи нагородити співрозмовницю масним словечком.

— Ваша подруга проходила лікарське обстеження?

— Так, вона не може ходити.

— Де висновок лікаря, що вона не може ходити? Де висновок комісії, що вона інвалід? І якщо інвалід, то якої групи?

— Вона інвалід, — бубоніла Лєна, — повірте мені. Два роки тільки сидить. Я би вам її привела, але мені тяжко носити на собі такий тягар. Подруга хоч і маленька, але все одно важить — дай Боже.

— Мені потрібні документи від лікарів і МСЕК.

— Що таке МСЕК? — благально перепитала Лєна.

— Це така комісія, яка присвоює інваліду групу інвалідності.

— А коли буде МСЕК, то моя подруга зможе отримати інвалідний візок?