Надійка Гербіш - Теплі історії до кави

Жінка обкутала плечі шарфиком і вийшла на вулицю, щоби сповна насолодитися тишею. Сад радісно привітав її, осипавши весняним конфетті.

Щойно передсмак весни з’являється в повітрі, дівчата забувають про обережність та існування будь-яких правил: вони вмикають жваву — і завжди таку літню! — французьку музику в навушники, взувають легке весняне взуття на підборах, щоб у такт улюбленим композиціям вистукувати життєстверджуюче стакато по бруківці, яка вже встигла прорізатися з-під снігу й тішить жителів повеснілих містечок не менше, ніж проліски й крокуси в садах і парках.

А ще дівчата надягають барвисті шарфики й хустки, виймають із чарівних скриньок великі яскраві сережки й браслети, забувають шапки вдома, а голову — десь в передостанньому дні зими, і безперестанно танцюють: ледь прокинувшись, у ліжку, від ліжка — в душ, у душі, з душу — на кухню, розсипаючи навколо бризки води, з кухні, із кавовим горнятком у долоні — до шафи з кольоровим одягом, тоді вулицями — на навчання чи роботу, з навчання чи роботи — до парку, з парку — до кафе на чаювання з подружками, з кафе — додому, де можна танцювати весь вечір, а тоді падати в м’яку постіль і танцювати навіть уві сні.

Бабусі зі жменями букетів виходять на роги вулиць і бажають щастя й палкого кохання кожній парі, що проходить повз; вуличні музиканти виносять свої скрипки, баяни й гітари, мостяться десь на залитих сонцем місцинах центральної площі й передають усім мешканцям міста закодовані у звуках телеграми від весни. Задоволені й страшенно ліниві коти виходять надвір і влягаються коло музикантів. Коти-меломани. Коти-тепломани. Коти-весномани.

У вітринах магазинів, книгарень, кав’ярень і навіть аптек з’являються веселі інсталяції з квітковими мотивами, що теж нагадує про близькість весни. З гір сходить сніг, річки скидають із себе кригу — так само рвучко, як змії скидають набридлу й поторсану стару шкіру чи метелики випростовують крильця, вивільняючись із обіймів замалого вже для них кокона. Для річок, правда, замалим виявляється не лише льодовий кокон, а й рідні береги. Вони виплескуються, витікають, розбігаються струмками, інколи забігають у місто, цікаво заглядаючи у вулиці, які їм ще позавчора заступали високі стіни будинків, ловлять перехожих за ноги й нагадують про те, що мине ще зовсім небагато часу, й мокре зараз взуття стане геть непотрібним, і можна буде ходити босоніж, лежати на траві, мружитися від сонця, жувати травинки та вгадувати, якого ж то баранця транслюють саме тепер на небі з кучерявими хмарками.

А поки з міста поволі зникає монохром: сповзає втомленим, розмореним снігом зі стріх, і тепер, замість білого-білого-білого світу, пташок, що саме розгаласувалися й усіма можливими оркестрами й вуличними танцями вітають весну, зустрічають червоні й шоколадні дахи.

Навесні починаються застуди, нежиті, авітамінози. Навесні легше заробити почервонілість над верхньою губою і задирки коло нігтиків. Але навіть мами не читають лекцій і не сварять за перше «апчхи», лишень просять пити гарячий чай і надягати теплі шкарпетки. Мами чудово знають: навесні в розумі не затримується жодна порада, крім тих, які зачіпають серце. А гарячий чай і теплі шкарпетки — це саме те, що треба, щоби і серцю потеплішало, і голова не боліла.

…Словом, передсмак весни з кожним днем усе повніший. Я ще не встигла зовсім-зовсім перейнятися ним. Але, здається, щось усередині стало туди, де мало бути. Пізньо-зимовий щем у серці зник, натомість повернулися радість і натхнення. Я вже мрію про те, як даруватиму весну найдорожчим друзям за філіжанкою кави з горіховим сиропом. Скучила за читанням на гамаку. А ще далека дорога знову кличе — і це для мене чи не найпевніший сигнал про те, що весна вже просто-таки за рогом. Близько-близько.

Поруч струменіли тоненькою цівкою люди. Вона ще не дійшла до великої підземної печери, з якої народ валив просто-таки фонтаном, тому встигала роздивлятися кожного перехожого. Уважно, вивчаючи, докопуючись. Вони її погляду чомусь не помічали. Звичні, мабуть. У неї вдома перехожі завжди обмінюються такими поглядами — нехай і різних відтінків (хто оцінює, хто милується, хто, як вона, вивчає), але там люди помічають один одного, а тут — ні.