Галина Вдовиченко - Купальниця

травнева засмага. Вона всіх любила, і всі, здавалось, любили її.

А зараз? Хто це зараз ховається під подушку? Це не вона! Во-

на втратила найбільшу радість — бути собою.

Вставай, сказала вона собі. Вставай. Через силу вставай!

Глянула за вікно. Ранок горнувся до шиби сірою памороззю.

Пролунав телефонний дзвінок у передпокої. Голосніше, аніж

зазвичай, заговорила по телефону пані Стася, її голос радісно

бринів за дверима: «Сашуню! — гукнула вона. — Фіра дзво-

нить! Біжи скоріше!.. — І сміх, і знову сміх. І піднесений голос

Сашуні: «Дякую! Дякую, сонце! Ах ти ж йолки!» — І щось не-

виразне, а згодом: «Гєнеку, давай сюди! Усе цікаве проспиш».

Олег ворухнувся, натягнув ковдру на голову. Кароліна на-

впаки — відкинула край, сіла на ліжку, прислухаючись: вона

намагалась розчути окремі слова, їй видавалось важливим

підключитись до джерела веселощів, яке цього ранку било ли-

ше за кілька метрів від їхньої безрадісної кімнати. Що так ті-

шить сусідів? Від чого вони так радіють?

Спустилася дев’ятьма сходинками, тримаючись гладенько-

го поруччя. Ще не так давно один лиш погляд, один доторк

до дерева — долонею чи ступнею — дарували їй задоволення

від зручної красивої речі на щодень. А тепер вона відчувала

холод під ногами і думала, яка це дурість — вгатити все, що

мали, у дерев’яну розкіш, зведену в кімнаті, яка їм не нале-

жить. Бідні безумці!

224

Як давно вже збагнула Кароліна, взаєморозуміння мешкан-

ців цієї оселі трималося на різночассі відвідин ванної кімнати.

Кароліні вдавалось уклинюватись між ранніми пташками —

пані Стасею, та прокидалась о шостій, та Сашунею, він нама-

гався встигнути до відкриття своєї крихітної майстерні ще ви-

йти на фотополювання у ранковому навскісному світлі. Але

цього разу стався збій у графіку: у Каролінин час ванна була

зайнята. Крізь вузьку смужку під зачиненими дверима проби-

валося світло. Кароліна вийшла на кухню і вислухала натхнен-

ну розповідь пані Стасі про Фіру, яка ходить на базар у схід-

ний Єрусалим і торгується там так само завзято, як у Львові на

Привокзальному ринку, а те, що в Ізраїлі сила-силенна наших, то хто б у цьому сумнівався! А от те, що Фіра пам’ятає, що сьо-

годні Сашунин день народження, то це — приємний сюрприз.

— Ти з ванної? — привіталась Кароліна з Гєнеком.

Це й так було видно по його вологому волоссю і блиску

очей, він завжди зранку приймав крижаний душ. Актор, ка-

зав, має ставитись до свого тіла як до інструмента і тримати

його в постійній готовності до нових випробувань.

— Шлагбаум відкритий! — молодеча енергія Гєнека била

через край, здавалося він зараз зробить стійку на руках і про-

йдеться так по кухні. — Сьогодні о п’ятій, нагадую!

Кароліна підвелась і вийшла з кухні.

— Чуєш, Кароліно, — навздогін гукнув до неї Гєнек, —

о п’ятій збираємось!

Одна з найкращих звичок Гєнека полягала в тому, що він

завжди мив після себе ванну. На відміну від Сашуні, якому

раз у раз терпляче нагадувала пані Стася: «Хто у ванні був

останній?..» — «Ах ти ж йолки!» — кожного разу підхоплю-

вався Сашуня і біг наводити за собою лад у місцях спільного

користування.

Кароліна змила з себе піну, а тоді закрутила кран з гарячою

водою і пустила холодну. Крижаний душ вдарив по спині ба-

тогом. «А-а-а!» — вихопилось у неї. Немов хтось узяв за плечі

225

і струсонув щосили. Сама собі влаштувала крижані тортури, спрямовуючи воду на плечі, на груди, на спину, відчуваючи са-

домазохічне задоволення від цих катувань, і коли, нарешті, ви-

мкнула воду, то з подивом виявила, що їй не холодно. Червона

шкіра пашіла зсередини, хоча на дотик була як лід. А з дзерка-

ла дивилась колишня Кароліна — та Кароліна з блискучими

очима, яка усміхалась не через щось, а просто так.

З надміром енергії треба було щось робити, заходилася

прибирати. Звідки й сила взялась — відтерла до блиску всі

кутки у ванній, повикидала порожні пляшки з-під шампунів

та всі обмилки. Вичистила передпокій, зробила лад поміж

взуттям і перейшла до кімнати, аніскільки не втомившись. Це

завзяте порядкування впливало на її настрій та самопочуття

незгірше за холодний душ. Робота горіла в руках. Олег глянув

на неї з пересторогою, забрався зі своїм ноутбуком в один кут, перейшов у другий, узявся було помагати, однак лише зава-

жав. Нарешті зупинився: «Я тебе дратую», — і вийшов за две-