Галина Вдовиченко - Купальниця

робота. Там є дещо для тебе, сказала, повір мені, я добре орі-

єнтуюсь у львівських цінах та пропозиціях. Там і справді на

Кароліну чекав саме їй призначений перстеник — маленька

срібна квітка зі згорнутими пелюстками. Не знати, щоправ-

да, чи не чіплялася б за кофтинки та колготи. Але практич-

ний бік вибору не мав значення. Кароліна її вибрала без огля-

ду на те, наскільки вона буде зручною.

Ввечері сказала про це Олегу — пам’ятаєш, нагадала, ту

крамничку, ми там гуляли, проходили поруч…

— Так купи ж собі! — щиро не зрозумів він її вагань. —

Ти ж можеш собі це тепер дозволити.

— Він зовсім недорогий, той перстеник, — не поступалась

Кароліна.

— Бери, не сумнівайся! — підтримав її Олег…

Більше до тієї крамниці Кароліна не заходила.

* * *

Домашніми справами Анна теж не переймалася. Раз на тиждень

приходила прибиральниця, наводила всюди лад. Через день на

кухні варила борщі та крутила голубці жінка, колишній кухар

дитячого садочка. Коли Анна перебувала в поганому настрої, вона скидала роздратування на людей поруч, натомість чулася

у доброму гуморі недовго, хіба довівши потенційну жертву до

сліз. Кароліна швидко зауважила цей зв’язок і не реагувала на

поштрикування Анни, а тій зробилося нецікаво вправлятися на

нянечці, яка її не боялась і не мала звички виправдовуватись.

Чоловік, як обтічно висловлювалась Анна, був бізнесмен, просто бізнесмен, без уточнень, який саме бізнес дає можливість

148

жити настільки безтурботно, ще й залучати до господарських

справ стількох людей.

Чи не улюбленим заняттям дівчинки і няньки стали до-

машні лялькові вистави. Вони домовлялися про сюжет, мо-

гли й не обговорювати його наперед, сподіваючись на фанта-

зію. Напинали між двома спинками штивних крісел синє

покривало і вибирали виконавців головних ролей, а вибира-

ти було з чого. Можна було ставити тематичні вистави — зві-

рячі, посудні, квіткові, лялькові… Ляльки натомість, частіше

грали ролі глядачів, сиділи перед сценою, витріщали пласт-

масові очі на артистів.

Леся полюбила, як Кароліна читає їй книжки. За лічені хви-

лини сцена перетворювалась у затишну хатку. Вони сиділи

у сховку, читали вірші про таксу, що їде на таксі; про хатку-

дірявий чобіток, в якій жила бабуся, що мала сто діток… Ка-

роліна швидко запам’ятала тексти напам’ять, розігрувала мо-

новистави, була і бабусею, і купою діток. Леся не зводила

з Кароліни захопленого погляду.

Стишившись, переходили до спокійних занять — доводи-

ли до ладу свій гербарій або ж у чотири руки робили карти-

ни з сухого листя, квітів і трав. Навіть влаштували змагання: чия картина краща? І перемогла дівчинка, бо над її полем, створеним з різних відтінків листочків верби, над деревами

та пагорбами сяяла в небі крихітна ромашка: жовте сонце в бі-

лих променях. Кароліна визнала цю картину шедевром.

За два тижні Кароліна лише двічі бачила господаря дому.

Одного разу в дверях зранку, другого — коли він прийшов

з роботи раніше, аніж зазвичай. Виявився таким самим на-

бурмосеним, незадоволеним усім та всіма, як і його дружина.

Їсти він не хотів; дорікнув, що капці хтось заніс з коридору

до спальні («Хто, крім тебе?» — буркнула Анна), а до домаш-

ніх штанів хтось причепив липкий червоний льодяник. Дів-

чинка кумедно склала губки, перезирнувшись з Кароліною.

Вона обіцяла їй кілька годин тому, що маленька цукерка-

149

смоктачка не зможе вплинути на апетит перед вечерею. А от

на настрій батька, як виявилось, змогла.

Дім, у якому працювала Кароліна, був з категорії «повна ча-

ша», але повна в матеріальному вимірі, бо всього тут було до-

волі, а емоційно в цих стінах було порожньо і холодно, тому, мабуть, Кароліна так близько зійшлася з маленькою Лесею, а дів-

чинка тулилась до няньки, яка щиро ділилася з нею теплом.

3

Ледве глянула, здалося, що він захворів. Обличчя сіре, погляд

тьмяний.

Що сталося?

Відвів її руку зі свого чола.

— Я здоровий.

— Що сталося тоді? Я ж бачу…

Олег перевдягнувся — мовчки, повільно, повісив костюм

на плічка до стінної шафи. Кароліна терпляче чекала, не зво-

дячи з нього очей.

— Уяви, — почав він знехотя, — шеф сказав, що в моїх по-

слугах вони не мають більше потреби.

Мовчала, не перебивала.

— Я запитав, як це розуміти? — голос Олега забринів обра-

зою. — Як це розуміти: у моїх послугах вони не мають потре-