Галина Вдовиченко - Купальниця

лубці, і в тій же крамниці — сметану, вафельний торт та пач-

ку чаю.

— Хороша в тебе робота, а мене й далі випробовують, —

сказав їй на те Олег, він вже був вдома.

145

Наступного дня Кароліна працювала чотири години, а мо-

гла б залишитись і на цілий день. Вона не надто втомилась.

Секрет полягав у тому, що вона працювала граючи, та й дів-

чинка із нею поводилась інакше, ніж з мамою. Їхні стосунки

вибудовувались у проекції «товаришка-товаришка», а не «ви-

хователька-вихованка».

Вони поповнили запаси листя, тепер вже в сусідньому Стрий-

ському парку, він був через дорогу, на протилежній стороні ву-

лиці Стрийської. Леся назбирала ще й жовто-брунатних диких

чорнобривців у траві, дрібних, як ніготь, пахучих, як екзотич-

ні спеції. Після прогулянки дівчинка слухняно з’їла маленьку

тарілку борщу і котлету з пюре, тільки щоб швидше додати

кілька сторінок до свого гербарію. Почали робити колаж.

— Покажи! Покажи! — короткі хвилини уваги чергували-

ся у малої з нетерпінням та непосидючістю. — Покажи!

Кароліна показувала, як роблять картини з листя, і сама

при цьому вчилась. Щось у цьому було спільним із обгортан-

ням подарунків — новий варіант поєднання паперу, ниток, клею, сухоцвіту. У нових пропорціях, в іншій послідовності, з іншою метою. Ідеї вони обговорювали з малою, відтак Ка-

роліна довірила їй обережно саджати на клей подовгасте лис-

тя верби, викладаючи його горизонтальними смужками. Вер-

бове листя перетворювалось на поля та луговини. Картина

наповнювалась змістом, починаючи із дальнього плану; на-

віть дорога була, а вздовж дороги дерева — різного розміру

листя берези, більші — ближче, менші — далі. Закінчили за-

повненням переднього плану — виклали сині дрібні квіти.

І замилувалися спільною картиною. Прибирання теж поділи-

ли на двох, мала не пручалась, хоча спочатку й скривилася.

Встигла ще погодувати Лесю підвечірком, а сама, ковтнув-

ши голодну слину, напилася води. Завтра візьме із дому яко-

їсь їжі, бо за кілька годин добряче зголодніла, але якось не-

зручно тут буде з канапками…

Леся ледве відпустила нову няньку.

146

— Завтра прийдеш? — прискіпливо глянула наостанок. Сі-

рі очиська, допитливі, як у старшої племінниці, навіть серце

стиснулось.

— Завтра чекаємо на вас з самого ранку, на дев’яту, — ді-

ловитим тоном попередила Анна, подала зароблені гроші.

— До якої години я буду вам потрібна?

— Буде видно, — розважливо мовила Анна, розглядаючи

свої нігті. — Не можу сказати наперед.

Назвати цю жінку приємною особою язик не повернувся б.

Хоча була вона доглянута, акуратна, з правильними рисами

обличчя. Нічого відразливого, натомість вона мала здатність

відштовхувати від себе людей, перш за все виразом постійно-

го незадоволення на обличчі. Вона весь час потерпала від по-

ганого настрою, а розраду знаходила перед телевізором.

Кароліна вирішила, що в ті години, поки вона буде догляда-

ти за дівчинкою, Анна працюватиме. Однак вона помилилась.

Анна й гадки не мала працювати, а нянька потрібна була для

того, аби дати їй можливість відпочити від доньки хоча б на

кілька годин. У вільний від спілкування з дитиною час вона

приймала вдома перукарку або манікюршу, масажистку, шо-

пера. З особливим ентузіазмом чекала на шопера — активну, схожу на худенького хлопчика-підлітка Оксану, яка була по-

стійно в русі й пояснювала свою надмірну тендітність про-

сто — «згонилась у роботі». Вона влітала до хати з пакетами та

торбами, розкладала їх на канапі, і починалася примірка. Окса-

на мала кількох клієнток, дуже зайнятих бізнесвумен, що пра-

цювали з ранку до ночі, або таких, як Анна, домашніх ліни-

виць. Добирала для них пропозиції комплектами, збираючи

речі в певні поєднання; запевняла, що певна річ саме завдяки

сусідам виглядатиме переконливо або, знову ж завдяки сусі-

дам, загубиться. Її пропозиції мали на Анну належний вплив.

Побачивши літню легку сукенку на тоненьких бретелях у по-

єднанні з бавовняною кофтинкою, Анна вирішувала, що саме

такого комплекту їй бракує. Бо окремо цієї сукенки від коф-

147

тинки чи навпаки, цієї кофтинки без сукенки, вона не купила б, у неї усього було вдосталь.

Шопер вміла подати товар як необхідність.

Саме Оксана й порадила Кароліні зазирнути до крамнички

з прикрасами, лиш трошки відхилившись від маршруту дім-