Галина Вдовиченко - Купальниця

встиг навіть як слід увійти у справи — сталося банальне рейдер-

ське захоплення невеличкої, але перспективної фірми. Колишні

співвласники витіснили теперішніх, з якими перебували у ста-

ні війни. Приватна охоронна структура допомогла їм завести на

фірму своїх людей і переконливо попросити провідних фахівців

з команди конкурентів звільнити кабінети. Олег узявся було

відновлювати справедливість, але в документах фірми ще від

часів її створення були допущені двозначні трактування, вони

й зробили можливим перехід власності з рук у руки колишніх

партнерів. Та й про справедливість, як він швидко зрозумів, не

йшлося. Одні власники тиснули на інших, затягували у свою бо-

ротьбу без правил людей, які в будь-якому випадку залишаться

155

ні з чим. Гору взяв той, хто хитріший, у кого більше зухвалості

та грошей. Залишалося перенести з’ясування стосунків до залу

суду. Але й суд мав документальні підстави, аби винести один

з двох однаково законних вердиктів, який буде сформовано за-

лежно від замовлення та кількості нулів у сумі гонорару.

Після короткого, завзятого та безнадійного протистояння, повертаючись додому, Олег потрапив під холодну листопадо-

ву зливу — і зліг з температурою. Думали — бронхіт, вияви-

лось запалення легенів. Накритого двома ковдрами, його то

трусило від холоду, то кидало в жар. Очі сльозились, волосся

вологими пасмами тулилось до чола… Кароліна накупила

в аптеці ліків, що їх виписав приватний лікар, і це був пер-

ший вечір, коли вона відчула короткий та яскравий, як блис-

кавка, напад паніки. Вони більше не мають грошей. Взагалі.

Усе легковажно розтринькали. А що залишилось, розійшлося

в один вечір: п’ятсот сорок гривень віддала в аптеці, сотню за-

платила лікареві за консультацію, і тепер у гаманці лежала од-

на самотня гривня. Володимир Великий з купюри дивився із

докором, стискаючи губи.

Що буде, як завтра свавільна й непередбачувана Анна ска-

же, що маленькій Лесі більше не потрібна нянечка? Що вони

робитимуть? За що житимуть?

Намагалась не виказувати своїх страхів, усміхалась, робила

Олегові уколи вранці і ввечері. Денні брала на себе пані Стася, яка приносила хворому гарячий чай з калиною-малиною. Їв

він мало. Після щоденної роботи — а це могли бути і дві годи-

ни, і вісім — Кароліна приносила додому свіжі продукти та га-

зети з журналами. Відкладала в шухлядку стінної шафи хоча б

десятку, а якщо обставини дозволяли — то й п’ятдесят гривень.

Тамувала в такий спосіб страх перед безгрошів’ям, він їй, ма-

буть, дістався з генами від мами.

Олег ні про що не питав, він тепер усе більше мовчав, ли-

ше одного разу перехопив руку Кароліни, поцілував її в пульс, як колись. «Пробач мені», — і відвернувся до стіни. Кароліна

156

лягла поряд, охопила зі спини руками, притиснулась до ньо-

го, але через деякий час відчула, що йому так незручно. Тор-

кнулася долонею чола, температура була нормальною, поці-

лувала в потилицю — і піднялася сходами нагору.

Олег поступово одужував, вже й вставав, сідав за комп’ютер

і навіть повеселішав після того, як Сашуня знайшов для ньо-

го роботу, яку можна було виконувати вдома за своїм ноут-

буком. Робота не потребувала великих зусиль, оплату обіця-

ли мінімальну, хоча й без затримок. Треба було переглядати

деякі угоди однієї фірми — ця фірма вже мала сумний досвід

суттєвого штрафу за якісь помилки в документах. Олег від-

чув себе краще й одразу взявся за роботу.

Кінець осені та початок зими проминули, як короткі дні, швидко й непомітно.

Коли з Олегом вчасно розрахувались, він зрадів, ніби зірвав

джек-пот. І Кароліну це відверто подивувало — він припускав, виходить, що його знову можуть надурити. Та оплата праці

і справді чимось нагадувала черговий обман. Олегові платили

за мінімальними розцінками на рівні прожитковому мініму-

му. Проте, піднесено пояснив він Кароліні, нічого особливого

він і не робить, і час залишається, аби шукати солідну, добре

оплачувану роботу; а на перший випадок можна погодитись

і на цю. Тільки треба жити трохи ощадливіше. Наприклад, ди-

витися кіно вдома, а не в кінотеатрі.

Чого ця згадка про кіно так зачепила Кароліну? До сліз. Во-

на сховалась у ванній і там виплакала свою здивовану образу.

Жити ощадливіше? Та вони і так живуть ощадливо! За помеш-