Дівчатиська повилазили з води і дзвонили зубами від холоду. Шкіра на них поїжилася, губи посиніли, малі шукали, де б то відігрітися. Струмки стікали з волосся по худеньких плечах, благенькі сорочечки поприлипали до запалих животів, які бурчали від невдоволення. Діти хотіли їсти, і Стефка, котра жила найближче, повідомила, що в неї вдома нікого нема — хатні повезли мед на продаж. О, таким солодким дивом мало хто з дівчат ласував, тож вони почали просити, щоб Стефка пригостила їх медом. Гуси сім’ями сиділи вкупі і час від часу лоскотали себе дзьобами, ніби дозволяли своїм пастушкам перерву. Тому товаришки, трохи відігрівшись, гуртом пішли за Стефкою.
Стебник, де стояли бочки з медом, був закритий на колодку. Дівчатка обійшли кругом, шукаючи можливості забратися всередину. А звідти йшов манливий запах воску і молодого меду. Знайшли! Як кошенята, видряпалися на горище і крізь вузьку щілину влізли до медового раю. А там у діжках з дерев’яними покришками і великими ложками був мед. Пахучий, лискучий, солодкий — аж дух забиває! І багато як! Хіба схаменешся тут, що робиш шкоду? Їли досхочу, і коли губи вже ледве розтягалися, а язик став кілком — зупинилися. Вилізали важко, сопіли, зітхали, рвали сороченята, але вилізли таки і, обважнілі, знову пішли до гусей. Роздяглися і смачно простяглися на зеленій траві, чекаючи полудня, щоб гнати птаство додому.
За якийсь час, поніжившись на сонці, Юзя ляпнула себе долонею по животі і швидко розплющила очі — на ньому проступили жовті пацьорки, ніби пухирі. Коли глядь, аж і в інших те саме. Дітиська схопилися і не знали, що робити. З переляку шубовснули в річку і стали натирати себе теплим намулом. Вилізли чорні і блискучі, як чортенята, тільки очі перелякано бігали і непокірно стирчали кіски. Що далі? Що робити? Погляди їхні впали на білосніжні Явдошині полотна, які вибілювалися під сонцем. Довго не думаючи, продерли в плоті дірку і порозлягалися на Явдошиних обрусах. Обсихали. Сонце висушило намул, який потріскався на голій шкірі, а в тріщинах блищали краплі меду…
Явдоха ще здалеку зчинила крик. Дівчатиська, як перелякані горобці, шугнули спершу в дірку у плоті, а потім у річку. Серед тих малих бешкетниць була Явдошина майбутня невістка, а моя мама.
У сусідів через дорогу барвисто «вишивали» троїсті музики, скликаючи село на весілля.
Скрипкова мелодія то звивалася ніжно і грайливо, то стрімко злітала вгору, розсипаючи жмені чарівних звуків. Ображено жебоніли цимбали і, наздоганяючи скрипку, утворювали з нею злагоджений дует. Ну а бубен підтверджував, що він тут найзакличніший, його найдалі чути. Стояла літня днина. Тепло пахло квітами, а синє-синє небо посилало своє благословення молодій парі.
Ясько Терновий з Мариною, як найближчі сусіди, збиралися на шлюб і, вже святково вбравшись, давали настанови малій Ганнусі: нагодувати курчат, нарвати трави для корови і, головне, насікти трави для гусей, яких цього року мали півкопи — діти підростають, то треба подушки насипати. Томцьо вчиться у Львові, тож мус, щоб спав на своїй подушці, бо чужа — як та мачуха: тут гладко, а там мулько.
Ганнуся стояла, сумно опустивши руки, і слухала вже не скрипку, а тата, бо мама завше м’якше з нею говорила. А тато наказував, та ще й з притиском: «Щоб ти не стояла там за ворітьми і не чекала якого тістечка. Маєш що їсти в хаті, ти ще не до весіль». Але як не слухати музику? Як не дивитися на барвистий одяг молодої і дружок? Це ж через дорогу, зовсім близько. Ганнуся стояла за кущем калини, що пишно розрісся на розі хати, і їй добре було видно все весільне подвір’я. Дружки снували між музиками, несучи то стрічки, то мирт. Хлопці вже закінчували зелену браму, ставили закуску на стіл для викупу молодої. Вже йшли перші гості, музики грали марші. О… татові вже причепили букет з барвінку. Дівча згадало про свою роботу і хутко смикнуло на город.
Нарвала для корови молодої кукурудзянки, зеленого бурячиння, сипнула курчатам гречки і трохи сиру зверху. Коли це біля хліва нагадала про себе біла хмара гусей. Ги-ги-ги — тонко, пискляво ґелґотали гуси, ніби хотіли перекричати скрипку.
Боже! Падку! Гуси не годовані! Ганнуся сплеснула руками і знову шаснула на город. Що ж їм нарвати? На очі дівчинці потрапила велика пишна грядка маку, який вже зацвів рожевим і сизим квітом. Тугі пуп’янки де-не-де ще не цілком розпустилися і важко звисали на м’ясистих пагонах, терпко пахнучи. Але ж він такий пишний і густий, той мак, його можна прорідити, щоб краще ріс, — думала мала, і швиденько клала на руку ламкі стебла. Коли набрала добру в’язку, кинулася бігом на подвір’я. Гуси з криком і лопотінням помчали за нею. Ганнуся швиденько кинула мак межи птицю і знову подалася до калини, щоб дивитися на весілля.
Читать дальше