Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Чого вартувало Анні пережити наступні декілька годин, знала лише вона, а те, що не вмерла з сорому, не зімліла від страху та не розплакалася з відчаю, здавалося справжнім дивом. Боялася викриття так сильно, що про інше не могла й думати. Ще й задуха в помешканні стала просто нестерпною. Шовкова сукня обважніла, тоненькі нижні спідниці немилосердно чіплялися за ноги, а туго зашнурований корсет не дозволяв нормально дихати. До всіх цих мук додалося ще й те, що Адам та його сестра, ніби змовившись, ані на мить не випускали її з поля зору. За годину Анна дійшла до того стану, коли їй раптом стало все байдуже, і вона інтуїтивно обрала правильну тактику поводження — примусила себе не лише не сторонитися дружини Адама, але приязно розмовляла з нею, не уникала жодної можливості зробити якусь послугу, спокійно відповідала на запитання, усміхалася, а за столом сама сіла неподалік.

Укотре піймавши здивований і трохи роздратований погляд Адама, Анна навіть не глянула у його бік. Чи не вперше в житті її тішило те, що він сердиться. Йому навіть почала зраджувати звична витримка, і він ледве приховував роздратування. Ну, й нехай. Сам винен, що поставив її та себе в таку ситуацію. Здається, те, як він сприймає свої стосунки з дружиною, зовсім не означає, що й та сприймає їх так само. Врешті, Анна відчула, що в будь-яку мить може розплакатися, проте щоразу, коли сльози підступали до горла, міцно стискала зуби і не дозволяла їм пролитися.

Самовладання покинуло її лише тоді, коли Анеля сіла за фортепіано. Виконання нею восьмого етюду Кесслера було досконалим — професійним, артистичним, глибоким, трохи ексцентричним, проте з таким чітким чуттям техніки, ритму, мелодики, напівтонів та індивідуальним баченням настрою твору, що Анні аж подих перехопило. Їй самій уже ніколи так майстерно не виконати жодного твору. Втратила не лише час, але й розгубила вміння та бажання працювати над собою. Досі не мала заздрощів до становища Анелі, проте зараз як перемкнуло — відчула таку шалену заздрість до цієї її гри на фортепіано, аж сама себе злякалася. Ще ніколи у житті так сильно нікому не заздрила і навіть боялася, що не зуміє впоратися з цим почуттям.

Рвучко підвівшись, Анна вийшла з кімнати, а тоді, не знаючи, де себе подіти, зайшла у дитячу і присіла на стільчик у кутку біля шафи. Ще тремтіла від нервового перенапруження, проте вже думала цілком логічно. Якщо її ще й досі не вигнали, то нічого певного про них із Адамом тут не знають, а отже, не все так страшно і безнадійно, як видається на перший погляд.

Вона глянула на малих, які бавилися неподалік. Була абсолютно не готова до того, що коли-небудь доведеться зустрітися з ними. Навіть не знала, що в Адама їх двоє. А діти — це ще один незаперечний доказ того, що цей чоловік їй не належить. Не належав колись, не належить тепер і, найімовірніше, не належатиме у майбутньому. Чомусь раніше не усвідомлювала цього так гостро, як зараз.

Анна мимоволі уважніше придивилася до дітей Адама. У Войцеха очі та риси обличчя батька. Можливо, поводження теж із часом стане інакшим? Зараз нічого певного не скажеш. Малий іще по-дитячому розбишакуватий. Розтріпане волосся, подряпані руки і цілковитий брак організованості у поведінці. Навіть святковий одяг якось косо на ньому сидить, а кишені аж випинаються від безлічі абсолютно необхідних для хлопчика його віку речей — якихось кольорових камінців, дрібних монет, невідомо де назбираних скляних кульок, металевого залізяччя, поламаних частин іграшок і незрозумілого походження дерев’яного дріб’язку. Добру половину тих скарбів він щойно виміняв на не менш цінні скарби з кишень найстаршого з онуків пані Терези.

Анна перевела погляд на Люцину. А от дівчинка в Адама — повна протилежність його синові. Тихе, миле, делікатне створіння, в акуратній сукенці з мереживом та атласними стрічками, з чорним, як у мами, волоссям і з такими ж, як у неї, виразними рисами обличчя та блакитними очима. Сидить собі в куточку з новими забавками і лише зрідка сторожко позирає довкола. Як на свій вік вона не просто чемна — вона на диво серйозна і не по літах зосереджена дівчинка. Неможливо, щоб така мала дитина постійно була слухняною. Очевидно, вона просто ще не проявила себе.

Ніби на підтвердження її думок, ситуація у дитячій поступово почала змінюватися. Задкуючи, Войцех раптом наступив на нове іграшкове ліжечко, в яке сестра щойно вклала ляльку, і ненароком розтрощив його черевиком. Люцина, побачивши, яку шкоду їй завдано, підхопилася на ноги і накинулася на брата з кулаками. Зчинився лемент, і, рятуючи ситуацію, Анна заходилася розбороняти дітей, а тоді, намагаючись відволікти Люцину від рукопашної з братом, взялася переконувати її в тому, що ліжко ще можна полагодити, а лялька — то й взагалі анітрохи не постраждала. Якщо докласти зусиль, її навіть можна зробити ще кращою. Треба тільки зробити зачіску, а ще додати декілька шовкових стрічок.