Анна потай скосила очі туди, де ще зовсім нещодавно стояв Адам, і зітхнула.
— Ні, краще я сама повернусь додому.
Тереза невдоволено скривилася.
— Неможливо. Я не можу відпустити панну твого віку саму.
— Чому не можете? Це ж лише два кроки звідси. Ніхто й не знатиме.
— А якщо з тобою знов щось станеться?
— А що зі мною може тут статись? — Анна обережно роззирнулась довкола і відчула, що червоніє. Адам таки нікуди не пішов. Просто відійшов трохи далі.
— Я ж ні з ким не розмовлятиму і відразу ж піду додому… А ще я ноги промочила.
Витративши на вмовляння весь свій запас красномовства та п’ять хвилин часу, Анна таки переконала Терезу відпустити її додому і навіть зуміла приховати від неї радісний блиск в очах.
Адам підійшов до Анни відразу по тому, як пішла його сестра, мовчки взяв під руку і повів у бічну вуличку.
— Так не може продовжуватись, — він нахилився до неї, і в якусь мить Анні здалося, що він її поцілує. — Мушу серйозно з тобою поговорити.
— Поговорити? Тут? — вона ледь відступила і спробувала застережним поглядом втримати Адама на віддалі. — Тут надто багато людей.
— Добре, відійдемо кудись трохи далі.
Пройшовши Жидівською вулицею [29] Вул. Жидівська — входила до складу єврейської дільниці. Євреї мали право мешкати лише в гетто до 1868 року.
повз синагогу, Адам зупинився біля зброївні [30] Зброївня — міський арсенал. У сер. ХІХ ст. вулиця при ньому називалася За Зброївнею бічною і належала до єврейської дільниці.
. У суботу тут було малолюдно, а ймовірність побачити когось знайомого була мінімальною.
— Я знайшов тобі місце компаньйонки при старшій пані. Думаю, вже незабаром ти переїдеш до неї.
Анна майже з острахом глянула на нього.
— Ви забираєте мене від своєї сестри?
— А хіба ти не знала, що мешкаєш там тимчасово?
— Знала, — Анна розгублено глянула на сніг, який лежав на даху зброївні, і відвела погляд. — Просто ваша сестра дуже до мене добра.
— У пані Беати тобі буде не гірше, аніж у Терези. Близької родини у неї немає, і вона погодилася тобою заопікуватися. Якщо поводитимешся розумно, то матимеш не лише добре утримання, але й сердечне ставлення до себе.
Зітхнувши, Анна знов втупилася поглядом кудись у мур зброївні.
— Чому ви вважаєте, що я того потребую?
— Я не думаю, я знаю. Тобі не варто залишатись у моєї сестри. Її чоловік знає про наші з тобою стосунки.
Від несподіванки Анна аж рот відкрила.
— Як знає? Звідки?
— Я сам йому сказав. Це не Тереза, яка ще довго не бачитиме очевидного. Зрештою, він усе одно мовчатиме. У нас із ним свої порахунки і спільні інтереси. Псувати дружні відносини через те, що я привів до нього додому свою коханку, ніхто з нас не збирається.
Кусаючи губи і намагаючись не виказати себе, Анна відвернулася. Доки Адам поводитиметься з нею, як із забавкою? Що за характер? А найгидкіше те, що вона його любить навіть таким. Очевидно, проблема в ній самій, а не в характері Адама. Це вона дозволяє йому робити все це.
Адам легенько взяв її за руку.
— Ти мене запитала — я відповів. Відповідь цинічна, але, як на мене, вона краща, ніж якби я намагався тебе обманювати.
— Принаймні, ви могли б мене попередити.
— І що б то змінило? Хіба те, що ти б уже не почувалася там комфортно.
Він уважніше придивився до Анни. Вона ображається на нього? За що? За те, що він намагається опікуватися нею? Цікаво, що тут поганого? Жодна жінка не здатна довго миритися з невлаштованістю власного життя. Коли-небудь Анна теж це зрозуміє, і тоді йому знов доведеться добре подумати над тим, щоб не втратити її для себе. Невинне захоплення стає дедалі серйознішим. Очевидно, Анна ввійшла в його життя у такий момент, коли йому дуже потрібні ці відчуття та зміни. Цікаво, чому йому залежить саме на ній? Ще й досі не міг того зрозуміти. А може, й не варто нічого розуміти. Вона молода, гарна, і йому хочеться мати її біля себе.
Вловивши щось дивне у поводженні Адама, Анна мимоволі занепокоїлася. Чому він мовчить? Чому так уважно вивчає її? Може, розсердився?
— Ти стала ще гарнішою, — раптом озвався він. — Спокійне життя пішло тобі на користь.
Адам обережно зняв із її руки рукавичку.
— Шкода, що зараз я ще не можу взяти тебе до себе, — торкався її шкіри дуже обережно, аж вкрадливо, лише ледь-ледь. — Я скучив за тобою. Знаєш?
Анна здивовано глянула на нього. Скучив? Аж так сильно? Але…
Десь позаду з даху зсунувся великий шматок мокрого снігу, вдарився об землю і, розлетівшись на дрібні грудки, захляпав їх із Адамом бризками.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу