Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Анна ще раз зацікавлено ковзнула поглядом по сукні тієї жінки і ледь не зашпорталася, бо пані Тереза раптом пришвидшила крок і їй теж довелося йти швидше. Чому вона не дозволяє роздивитися незнайомку?

Озирнувшись, Анна з подивом зауважила, що, коли та жінка підібрала спідниці, щоб забратися у фіакр, з-під сукні визирнули зовсім не білі, а яскраво-рожеві нижні спідниці [26] На поч. і в сер. ХІХ ст. кольорова білизна вважалася неелегантною і навіть аморальною. .

— Куди ти знов дивишся? — Тереза доволі безцеремонно смикнула Анну за руку. — Як тобі не соромно?

Почервонівши і ще не розуміючи, у чому її звинувачують, Анна ще раз озирнулася.

— А чому не можна туди дивитись? Хто вона така? Ви її знаєте?

Тереза зміряла Анну сердитим поглядом.

— Думай, що кажеш. Як я можу знати таку жінку?

Ще дужче почервонівши, Анна відвернулася. Отже, навіть дивитися туди категорично не можна.

Тереза скоса глянула на неї.

— На майбутнє раджу запам’ятати, що порядні панни ніколи не помічають таких жінок на вулиці, не говорять про них у товаристві й тим паче не зупиняються посеред дороги, щоб розглядати. Це жінка з вкрай поганою репутацією.

Приголомшена незвично суворим тоном Терези, Анна злякано кивнула. Будь-яке бажання розпитувати зникло остаточно, проте запитань стало ще більше. Що означає вкрай погана репутація? У неї самої теж тепер погана репутація, але, здається, не аж така. Певно, це одна з тих жінок, які продають себе за гроші. Про кохання там взагалі не йдеться. А вона ще ляпнула Адамові, що він її купив. Ніби поставила себе на одну шальку з такими жінками.

Цілком поринувши у свої думки, Анна не зауважила невеличкого двоколісного візка, який розвертався біля одного з мостів на площі Фердинанда, і з розгону наштовхнулася на нього. Дивом втрималася на ногах, але весь поділ нової сукні заляпала талим снігом. Злякано глянула на Терезу, але та лише мимохіть кинула погляд на брудні плями по низу спідниці й промовчала. Здається, це не провина, а лише дрібна неприємність.

Покінчивши з усіма невідкладними справами на площі Фердинанда, вони завернули на Галицьку вулицю, дійшли до Кафедрального собору і, проминувши його, вийшли на Головну площу [27] Головна площа — площа Ринок. . Пані Тереза зайшла в аптеку «Під золотим оленем» [28] Аптека «Під золотим оленем» — пл. Ринок, 18. Існувала з поч. ХІХ ст. Належала родині Зенткевичів, яка займалася аптекарською справою ще з XVІ ст. , а Анна ледь затрималася при порозі, бо раптом відчула якийсь дивний дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли за тобою хтось потай спостерігає. Але хто? Може, хтось знайомий?

Вона ледь повернула голову і боковим зором зауважила, що біля фонтану Нептуна стоїть якийсь пан і уважно дивиться на неї. Машинально заховавши обличчя за крисами капелюшка, вона вже хотіла зайти в аптеку, проте в останню мить притримала двері. Перед внутрішнім зором знов виникла постать того чоловіка, й Анна відчула, як їй перехоплює подих захватом. Адам!

Рвучко озирнувшись, вона зустрілася з ним очима, проте Адам чомусь лише ледь кивнув їй головою, але з місця не зрушив.

Гублячись у здогадах, Анна штовхнула двері аптеки. Що за дивна поведінка? Невже він не зрадів зустрічі?

Намагаючись отямитися, Анна спробувала вслухатися в розмову пані Терези з аптекарем, проте жодного слова не почула, бо не змогла зосередитися на чомусь іншому, окрім думок про Адама.

— Панна так уважно слухає. Може, панна чогось потребує? — раптом почула вона звернене до неї запитання аптекаря. — Я панну слухаю.

— Що? Я? — Анна злякано кліпнула очима. — Ні, я нічого не потребую.

Скромно потупившись, вона дочекалася, доки Тереза залагодить свої справи з аптекарем, і разом з нею вийшла на вулицю. Намагалася не дивитись туди, де щойно стояв Адам, проте мимоволі шукала його поглядом. Невже він пішов? Невже не захотів побачитися з нею? Але чому? Сталося щось погане?

Тереза з підозрою глянула на Анну.

— Ти зблідла. Погано почуваєшся?

— Погано почуваюся? — розгублено перепитала її Анна, і сама не розуміючи, навіщо, але вхопилася саме за цю фразу. — Так, погано. Ліпше я піду додому.

— Додому? Але чому? Тобі ж щойно нічого не бракувало.

— Так, але… але… — Анна гарячково намагалася вигадати якесь пояснення свого стану. — Просто зараз я відчуваю, що в мене… Ну, ви ж розумієте, що в мене…

— Місячне нездужання? — по-своєму потрактувала її недомовки Тереза. — Але я ще хотіла зайти до сина. Може, моя невістка тобі зарадить?