Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Тереза послуговувалася цим словом мало не з дитинства, коли хотіла виразити, яким уявляється їй життя у її родині. Концентраційний табір — це світ, де люди постійно живуть поряд, і вдень, і вночі. Жорстокість і насилля лише другорядні і зовсім не обов’язкові його риси. Концентраційний табір — це повна ліквідація приватного життя. Прохазка, який не міг поговорити зі своїм приятелем за келихом вина в інтимній обстановці, жив (сам того не усвідомлюючи, і це була його фатальна помилка) в концтаборі. Тереза жила в концтаборі, коли мешкала у матері. Відтоді вона знає, що концентраційний табір — не щось виняткове, що викликає подив, а навпаки — це щось дане, основне, де людина народжується і звідки може вирватися лише з величезними зусиллями.

На трьох лавках, поставлених терасами, жінки сиділи так щільно, що торкалися одна одної. Поряд із Терезою пітніла дама років тридцяти з дуже гарним обличчям. Під плечима у неї звисали неймовірно великі перса, які похитувалися від найменшого поруху. Дама встала, й Тереза виявила, що й сідниці в неї подібні до двох велетенських торб і не мають ніякого відношення до обличчя.

Можливо, ця жінка частенько вистоює перед дзеркалом, дивиться на своє тіло й намагається крізь нього зазирнути в свою душу, як із дитинства до цього прагне Тереза: Колись вона також, мабуть, наївно думала, що зможе користуватися тілом, як вивіскою душі. Але яка б це мала бути потворна душа, якби була подібна до цього тіла, до цієї вішалки з чотирма торбами?

Тереза встала й пішла під душ. Потім вийшла надвір. І досі мрячило. Вона стояла на дерев’яному помості, внизу текла Влтава, кілька квадратних метрів якої були тут обнесені високою дерев’яною огорожею, що захищала жінок від очей міста. Вона подивилася вниз, і на річковому дзеркалі побачила обличчя жінки, про яку тільки-но думала.

Жінка посміхалася їй. В неї був тонкий ніс, великі карі очі й дитячий погляд.

Коли жінка почала підніматися сходами, під її ніжним обличчям знову показалися дві торби, які, погойдуючись, розбризкували дрібні краплі холодної води.

Тереза пішла вдягнутися. Стала перед великим дзеркалом.

Ні, на її тілі не було нічого жахливого. Під плечима в неї були не мішки, а досить маленькі груди. Мати насміхалася з неї, мовляв, вони у неї менші, аніж мали б бути, і Тереза страждала комплексами, від яких її порятував лише Томаш. Та коли тепер вона ладна була примиритися з їхнім розміром, то великі й надто темні круги довкола сосків псували їй настрій. Коли б вона мала можливість сама сотворити своє тіло, вона зробила б соски непомітними, ніжними, щоб вони легко пронизували склепіння груді, а кольором не дуже й відрізнялися від усієї шкіри. Ота велика темно-червона мішень видавалася їй намальованою сільським художником, який намагається створювати еротичне мистецтво для бідних.

Дивлячись у дзеркало, вона спробувала уявити собі, як її ніс щодня збільшувався б на міліметр. То за скільки днів її обличчя стало б невпізнанним?

А коли б різні частини тіла почали збільшуватись або зменшуватись, і Тереза стала б уже просто не схожа сама на себе, то чи була б це ще вона, чи була б це ще Тереза?

Звичайно. Навіть коли б Тереза була зовсім несхожою на Терезу, її душа всередині лишалася б тією самою і тільки з жахом спостерігала б, що відбувається з тілом.

Але який же в такому випадку взаємозв’язок між Терезою і її тілом? Чи має її тіло взагалі право називатися Терезою? А якщо не має такого права, то до чого відноситься тоді ім’я? Лише до чогось нетілесного, нематеріального?

(Усі ці запитання крутяться у Терези в голові вже з дитинства. Бо по-справжньому важливими запитаннями бувають лише ті, що їх може сформулювати й дитина. Лише найнаївніші запитання по-справжньому серйозні. Це запитання, на які немає відповіді. Запитання, на яке немає відповіді, це бар’єр, через який не можна переступити. Іншими словами: саме тими запитаннями, на які немає відповіді, обмежені людські можливості, окреслені межі людського існування.)

Тереза заціпеніло стоїть перед дзеркалом і дивиться на своє тіло, наче на чуже; чуже і водночас надане саме їй. Вона відчуває до нього відразу. Цьому тілу забракло сили, щоб стати для Томаша єдиним тілом його життя. Це тіло обмануло її і зрадило. Сьогодні всю ніч їй довелося дихати запахом чужого жіночого лона, яким тхнуло його волосся!

Вона мріє звільнити своє тіло, як служницю. Лишитися з Томашем тільки душею, а тіло прогнати в світ, аби воно поводилося там так само, як інші жіночі тіла з тілами чоловічими! Якщо воно не зуміло стати єдиним для Томаша і програло найважливішу для Терези життєву битву, то нехай воно йде собі на всі чотири сторони!