Євген Положій - Юрій Юрійович, улюбленець жінок

Звісно, не зважаючи на нову душевну муку, як істинний товариш, він не залишив мене у біді з моїм четвертим загоном, чим — я цілком відповідаю зараз за свої слова — врятував родини Гаглоєвих, Оніщенок і Куперманів від трагедії, а мене — від в’язниці. Хоча, думаю, зараз дехто з моїх кращих після Гітлера друзів і дорікнув би Юрію Юрійовичу за це.

Спочатку Юрій Юрійович розібрався з Льовою, який мріяв стати літаком-винищувачем. Не льотчиком, ні — це занадто банально як для Куперманівського племені, а саме літаком. Коли Льова в черговий раз став на перила другого поверху і розвів руки, готуючись до стрибка, Юрій Юрійович, який саме зайшов порадіти моїм педагогічним успіхам, флегматично запитав, чи немає у Льови, часом, із собою парасольки.

— З парасолькою не цікаво. На парашутистів схоже. А я ж літак-винищувач! — гордо відповів Льова.

— А який саме? — поцікавився вожатий.

— МІГ-17!

— Я так і знав!

— Що знали? — не зрозумів Куперман, який, похитуючись, балансував на перилах. Вся ця сцена з боку нагадувала голлівудський кінофільм, де поліцейський вмовляє самогубця, що здерся на хмарочос, відмовитися від стрибка.

— Та нічого особливого. Так, — загадково продовжив Юрій Юрійович і дістав із кишені ще один свій магічний, нарівні зі свистком, аксесуар педагогічного виховання — гребінець і почав спокійно скубти рідке волосся.

Ми з колегами стояли, роззявивши рота: Куперману, який був вражений тим, що вожатий не біжить за ним, не гониться, не кричить, а просто стоїть, споглядає і спокійно розчісується, здається, перехотілося стрибати. Льова дійсно, наче загіпнотизований, замість того, щоб падати животом на пісок із висоти другого поверху з криком «ура!», здивовано дивився, як Юрій Юрійович надає своїй неперевершеній зачісці додаткової охайності.

— Що ви знали? — ще раз підозріло перепитав Льова. З ним за всю його коротку кар’єру літака-винищувача МІГ-17 ще ніхто так серйозно не обговорював цю надзвичайну цікаву та важливу для оборони повітряного простору країни тему. Це не могло статися просто так, за цим щось ховалося.

— Те, Льова, що наказом головнокомандуючого повітряними силами генерал-майора Абдулкарімова польоти літаків-винищувачів МІГ-17 над територією Московського воєнного округу з сьогоднішнього дня до вересня місяця заборонені. Якщо ти цього наказу не знаєш, значить, ти не справжній літак.

— Я справжній! Неправда, я справжній!

— Я знаю, Льова. Просто ти мав особливо важливе секретне завдання, а я тебе перевіряв. Ти його виконав. Директор табору Надія Йосипівна Варфоломєєва тільки-но отримала телеграму з подякою від самого міністра оборони, можеш збігати подивитися. Твоя місія закінчилася! Останній стрибок — і все!

Широко розплющивши очі, Льова крикнув: «Поїхали!» — і в останній раз цього сезону стрибонув вниз животом на купу піску. Вдало приземлившись і отрусивши пилюку, витерши кров з-під носа, він прожогом кинувся до директора табору. Ми ще ніколи — ні до, ні після цього останнього польоту — не бачили Купермана такою щасливою дитиною.

Звісно, Варфоломєєва запитанню Купермана не здивувалася — до неї за двадцять з гаком років роботи в піонерських таборах і майбутні космонавти приходили, і піонери-герої, і фіделі кастро, тобто ким себе тільки діти не уявляли — тому «телеграми», зважаючи на підвищену секретність документа, вона, звичайно, Куперману не показала. Проте і Льова правильно зрозумів ситуацію і виявив військову дисциплінованість — більше він у літачка не грав, на завдання збивати імперіалістичних американських «яструбів» не вилітав, за що я йому дуже вдячний аж до сьогодні. Єдине, чого я не зрозумів — до чого там парасолька?

— Ну, потрібно ж було з чогось починати розмову, поки він не стрибнув! Розумієш, це ж тонка дитяча психологія: якби Льова встигнув стрибнути раніше, ніж я з ним заговорив — все, нічого б не вийшло, так би колись літаком МІГ-17 він і розбився. От я й згадав раптом про парасольку, Вінні-Пуха, П’ятачка і бджіл, — просто пояснив Юрій Юрійович.

— Ну добре, про Вінні-Пуха зрозуміло. А звідки тобі відоме прізвище командуючого Московським військовим округом — Абдулкарімов?

— Ну ти сам що та мала дитина, чесне слово! Я ніколи не знав прізвища командуючого Московським військовим округом! Абдул-Карім — це видатний американський баскетболіст. Просто перше прізвище, що прийшло в голову.

Як у нього все це вкладалося в голові одночасно, я не знаю. Вінні-Пух, Абдул-Карім — хіба є між ними хоча б тоненький асоціативний зв’язок, може ви мені поясните?