Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Так, але він не мав нічого доброго, — відповіла Саманта. — Саме барахло.

Майлзу подобалося те, чим вона займається. Він ріс у родині, де торгівля вважалася єдиним вартим уваги бізнесом, і він назавжди зберіг у собі прищеплене Говардом почуття поваги до всього, пов’язаного з комерцією. Поза тим її робота давала привід для більш або менш пристойних жартів та кепкувань. Майлз ніколи не втомлювався повторювати одні й ті самі підколки або лукаві натяки.

— Погано пасувало? — запитав він зі знанням справи.

— Поганий крій. Жахливі кольори.

Саманта розчесала і зв’язала ззаду в пучок своє густе темно-каштанове волосся, дивлячись у дзеркало на Майлза, що перебирався в бавовняні штани й тенісну сорочку. Украй напружена, вона відчувала, що будь-якої миті може розридатися.

До Евертрі Кресент було рукою подати, але Соборний провулок мав доволі стрімкий спуск, тому вони поїхали машиною. Швидко сутеніло, і коли вони проминули дорогою напівтемну постать якогось чоловіка, що нагадував своєю поставою й ходою Баррі Фербразера, Саманта приголомшено озирнулася, не впізнаючи, хто б то міг бути. Піднявшись провулком угору, Майлз завернув ліворуч, а тоді майже одразу праворуч, де розташувалися півколом будиночки 30-х років з верандами.

Будиночок Говарда й Шерлі, невисока, з широкими вікнами будівля з червоної цегли, була оточена чималою галявиною, траву на якій щоліта підкошував Майлз. Мешкаючи тут довгі роки, Говард і Шерлі прикрасили подвір’я декоративними ліхтарями, білими воротами з кованого заліза, а ще теракотовими горщиками з геранню обабіч вхідних дверей. Біля дверного дзвінка вони почепили округлу дерев’яну табличку, на якій було написано чорними готичними літерами: «Емблсаид».

Саманта часом нещадно висміювала хату своїх свекрів. Майлз терпеливо зносив її глузування, бо не міг не погодитись, що в їхньому помешканні, де не було нічого зайвого, де на голій підлозі лежали килимки, на стінах висіли мистецькі гравюри, а диван був елегантний, а отже, доволі незручний, все було обставлене з набагато кращим смаком. Але в глибині душі він волів би жити в такому ось будиночку з верандою, в якому ріс. Майже все там було вкрите чимось плюшевим і м’яким, а в кріслах, які відкидалися, можна було так чудово напівлежати. Коли він влітку закінчував косити траву, мама приносила йому холодне пиво, і він розкошував у одному з таких крісел, дивлячись крикет по телевізору з широким екраном. Іноді біля нього сідала одна з його дочок, ласуючи морозивом з шоколадною підливкою, яку Шерлі готувала спеціально для внучок.

— Вітаю, дорогенький, — зустріла сина Шерлі, відчиняючи двері. Низькоросла й міцно збита, вона була схожа у своєму поцяткованому фартусі на маленьку перечницю. Шерлі стала навшпиньки, щоб син міг її поцілувати, тоді зронила: — Привіт, Саманто, — й одразу відвернулася. — Вечеря майже готова. Говарде! Майлз і Сáма вже тут!

У будинку пахло лаком для меблів і смачною їжею. З кухні вийшов Говард, тримаючи в одній руці пляшку вина, а в другій — штопор. Шерлі натренованим рухом відступила У вітальню, даючи змогу пройти Говарду, що зайняв своїми габаритами мало не весь коридор, і хутко подріботіла на кухню.

— А ось і ви, добрі самаритяни, — прогудів Говард. — То як ідуть бюстгальтерні справи, Саммі? Теж опадають через економічний спад?

— Та ні, Говарде, поки що на диво пишні й пружні, — відповіла Саманта.

Говард загоготав, і Саманта не сумнівалася, що він би залюбки поплескав її по сідницях, якби не тримав у руках штопор і пляшку. Вона терпляче зносила усі ці свекрові обмацування й пощипування, сприймаючи їх як невинні вияви жадань чоловіка, що став занадто тлустий і старий для будь-чого іншого. У кожному разі, це дратувало Шерлі, а отже, приносило неабияку втіху Саманті. Шерлі ніколи не демонструвала свого невдоволення відверто. Усмішка не згасала на її обличчі, а голос продовжував звучати солодко, та після кожного такого Говардового потягу задовольнити свою напівзгаслу хіть вона неодмінно колола невістку двозначними шпильками. Згадувала, як стрімко зростає плата за навчання дівчат, турботливо розпитувала, якої дієти дотримується Саманта, цікавилася в Майлза, чи він помічав, яка чудова фігура в Мері Фребразер. Саманта з посмішкою терпіла усі ці знущання, а потім зривала злість на Майлзі.

— Привіт, Мо! — вигукнув Майлз, заходячи до вітальні. — Я й не знав, що ти тут будеш!

— Вітаю, красунчику, — відповіла своїм низьким надтріснутим голосом Морін. — Дай-но мені цьомчика.