Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Так?

Вона штовхнула двері. Її син вдавав, ніби шукає щось у шкільній сумці.

— Невже ти не міг прогуляти урок іншим разом, а не сьогодні?

Жирко випростався, довжелезний і кістлявий. Він просто нависав над матір’ю.

— Я був там. Просто запізнився. Беннет не зауважив. Він безнадійний сліпак.

— Стюарте, прошу тебе. Прошу .

На роботі їй теж іноді хотілося кричати на дітлахів. Як Радо вона зараз заверещала б: — Ти мусиш збагнути, що інші люди теж існують реально! Ти думаєш, що цю реальність можна піддавати сумніву, що ми її сприймемо так, як ти нам скажеш. Мусиш визнати, що ми теж реальні особи, як і ти. Мусиш визнати, що ти не Бог .

— Твій батько страшенно засмучений, Стю. Через Баррі. Ти можеш це зрозуміти?

— Так, — відповів Жирко.

— От уяви, що було б з тобою, якби помер Арф.

Він нічого не сказав, і жодна його риса не здригнулася, проте вона відчула його зневагу й готовність розреготатися.

— Я знаю, що ви з Арфом вважаєте себе цілком інакшими істотами порівняно з твоїм батьком і Баррі…

— Ні, — заперечив Жирко, але тільки для того, розуміла вона, щоб якомога швидше закінчити цю розмову.

— Я маю віднести до Мері деякі харчі. Благаю тебе, Стюарте, поки мене не буде, не роби більше нічого, що засмутить батька. Будь ласка, Стю.

— Добре, — відповів він з тінню усмішки, ледь помітно знизавши плечима. Вона відчула, зачиняючи за собою двері, як його увага стрімкою ластівкою пурхнула назад до того, чим він насправді переймався.

В’їдливий вітер порозганяв навислі над землею хмари і перед заходом сонця вщух. За три будинки від Волів сиділа Саманта Моллісон і дивилася на освітлене лампою власне відображення в дзеркалі туалетного столика, відчуваючи, як тисне на неї ця тиша і спокій.

Останні кілька днів принесли їй самі розчарування. Вона майже нічого не продала. Торговий представник Шампетру виявився мордатим неотесаним типом з цілою дорожньою сумкою огидних бюстгальтерів. Увесь запас своїх чарів він, очевидно, вичерпав під час телефонної розмови з нею, бо при зустрічі тарабанив тільки про бізнес, повчав її, критикував асортимент товарів, нав’язував свої пропозиції. Вона уявляла його молодшим, стрункішим і сексуальнішим, тож тепер воліла, щоб він якнайшвидше забрався з її крамнички разом із своїм пришелепкуватим комплектом нижньої білизни.

Під час обідньої перерви вона купила для Мері Фербразер картку «З глибоким співчуттям», але не знала, що там ще додати, бо після їхньої спільної кошмарної поїздки в лікарню простого підпису було явно замало. Вони ніколи не приятелювали. У такому маленькому містечку, як Пеґфорд, постійно наштовхуєшся один на одного, але вони з Майлзом не знали по-справжньому Баррі й Мері. Можна було навіть сказати, що вони належали до ворогуючих таборів, якщо згадати постійні сутички між Говардом і Баррі стосовно Полів… хоч їй, Саманті, було глибоко начхати на будь-яку з цих позицій. Вона вважала себе вищою за ці дріб’язкові містечкові чвари.

Почувалася не в своїй тарілці, була втомлена, до того ж цілий день пхала в себе все, що було їстівного, тож тепер її роздуло й вона не мала ані найменшого бажання йти з Майлзом на вечерю до його батьків. Дивлячись у дзеркало, вона приклала руки до скронь і легенько підтягла шкіру обличчя аж до вух. На неї дивилася відмолоділа Саманта. Поволі повертаючи обличчя з боку на бік, вона уважно оглядала цю штучну маску. Краще, набагато краще. Цікаво, скільки б це коштувало; чи дуже б їй боліло; чи ризикнула б вона це зробити? Спробувала уявити, що сказала б свекруха, якби побачила її з новим підтягнутим обличчям. Шерлі часто нагадувала їм, що вони з Говардом допомагають оплачувати навчання своїх онучок.

У спальню зайшов Майлз. Саманта взяла зі столика грим і закинула голову назад, як робила це завжди, коли накладала макіяж. Провисла на підборідді шкіра трохи натяглася, а мішки під очима зменшились. Довкола вуст вона мала невеличкі зморшки. Читала десь, що їх можна заповнити синтетичною речовиною, зробивши відповідну ін’єкцію. Цікаво, подумала вона, наскільки це допоможе. Така ін’єкція обійшлася б їй, звичайно, дешевше за підтяжку обличчя, та й Шерлі могла б цього не помітити. У дзеркалі вона побачила, як Майлз у неї за спиною знімає краватку й сорочку, а його величезне пузо вивалилося зі штанів.

— А ти не мала з кимось нині зустрічатися? З якимось торгівцем? — запитав він і ліниво почухав волохате черево, зазираючи в шафу з одягом.