Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Террі засунула годинник у кишеню спортивних штанів і гаркнула на Роббі, щоб ішов з нею в магазин. Вона так довго взувала йому черевички, що врешті втратила терпець і надавала Роббі по дупі.

Звісно, по крамницях спідручніше промишляти самій, але соцпрацівниці дуже не люблять, коли дітей залишають удома без нагляду.

— Де Клистал? — рюмсав Роббі, поки вона виштовхувала його за двері. — Я хоцу Клистал!

— А хрін її зна, де та мала хвойда, — огризнулася Террі і потягла його за собою.

Оббо стояв на розі біля супермаркета і розмовляв з якимись двома чоловіками. Побачивши її, він підняв руку на знак вітання, а його дружки пішли геть.

— Як воно, Тер? — спитав він.

— Та так нічо, — збрехала вона. — Роббі, пусти.

Роббі так міцно вчепився пальцями в її кістляву ногу, що їй аж заболіло.

— Слухай, — сказав Оббо, — а можеш заникати в себе одну фігню?

— Яку фігню? — спитала Террі, віддираючи Роббі від своєї ноги і хапаючи його за руку.

— Ну, товар, пару мішечків, — сказав Оббо. — Реально, виручай, Тер.

— Надовго?

— Та на пару днів. Я ввечері заніс би. То як?

Террі подумала, що про це сказала б Кристал.

— Ага, давай, — буркнула вона.

Тут вона згадала ще щось і витягла з кишені годинник Тесси. — Хочу продати, шо думаєш?

— Прикольна штука, — сказав Оббо, зважуючи його в руці. — На двадцятку потягне. Принести нині?

Террі подумала, що годинник міг би коштувати й дорожче, але не хотіла сперечатися.

— Ага, ну, добре.

Вона ступила кілька кроків до входу в супермаркет, тримаючи Роббі за руку, а тоді раптом обернулася.

— Але я зав’язала, — сказала вона. — Так шо не принось…

— Досі на метадончику? — спитав він, хитро поглядаючи на неї крізь окуляри з товстими лінзами. — «Белчепелу» триндець, май на увазі. Це було в газеті.

— Ага, — жалюгідно буркнула вона й поволокла Роббі до входу в супермаркет. — Я знаю.

« Не піду я в той Пеґфорд , — подумала вона, дістаючи з полиці печиво. — Ні фіга ».

Террі вже майже звикла, що її постійно осуджують і сварять, що перехожі дивляться скоса, а сусіди її обзивають, та вона все одно не збиралася ходити по свої препарати в те бундючне містечко; вона не буде щотижня повертатися в минуле, туди, де баба Кет колись обіцяла взяти її до себе, а потім викинула геть. Проїжджати повз ту симпатичну школу, звідки надходили такі жахливі листи про Кристал, що форма її, мовляв, замала і давно не прана, а поведінка — неприйнятна. Вона боялася, що з вулиці Надії раптом вигулькнуть давно забуті родичі, які так чубилися за будиночок баби Кет; боялася, що скаже Шеріл, коли дізнається, що Террі добровільно погодилася мати якісь справи з тією пакистанською шмарою, котра вбила бабу Кет. Ще один аргумент проти неї в родині, яка й так її зневажала.

— Вони не змусять мене ходити в той йохарний Пеґфорд, — пробурмотіла Террі вголос, тягнучи Роббі до каси.

— Ну, що ж, приготуйся, — почав дражнити сина Говард Моллісон, подзвонивши йому в суботу пополудні. — Мама вже викладає результати на сайті. Хочеш дочекатись оприлюднення чи, може, сказати зараз?

Майлз інстинктивно відвернувся від Саманти, що сиділа навпроти за столиком на кухні. Вони допивали каву перед тим, як Саманта й Ліббі мали їхати на станцію, а звідти на концерт до Лондона. Притискаючи до вуха слухавку, він відповів:

— Та кажи вже.

— Ти переміг. Переконливо. Майже вдвічі більше голосів, ніж у Вола.

Майлз засяяв посмішкою, дивлячись на кухонні двері.

— Гарно, — сказав він якомога стриманіше. — Радий це чути.

— Чекай-но, — сказав Говард. — Мама ще хоче пару слів.

— Прекрасно, дорогенький! — радісно привітала його Шерлі. — Така чудова новина! Я знала, що ти зможеш.

— Дякую, мамо, — відповів Майлз.

Саманті було достатньо цих двох слів, щоб усе зрозуміти, але вона вирішила приховати своє презирство і сарказм. Вона вже спакувала футболку із зображенням гурту, зробила собі зачіску, купила нові туфельки на підборах і з нетерпінням чекала поїздки.

— То що — член ради Моллісон, так? — спитала вона, коли він відклав слухавку.

— Так, — дещо насторожено підтвердив він.

— Мої вітання, — сказала вона. — Сьогодні, мабуть, буде грандіозне свято. Шкода, що я його пропущу, — збрехала вона, страшенно тішачись, що має нагоду його уникнути.

Майлз зворушено нахилився до неї і стиснув її за пальці.

До кухні вбігла заплакана Ліббі. Вона стискала в руці мобілку.

— Що таке? — перелякалася Саманта.