Світлана Поваляєва - Ексгумація міста

- Ти вчора народився чи сьогодні вранці?

Придбав би собі квитка на потяг «Київ-Одеса» і сидів би три доби на морському бережку голодний і тверезий. І у поролонових вухах, якби розчулені одесити подарували на згадку про 1 квітня!

- Ну, я думав, це як розвага, спорт…

- Ні фіга собі спорт! Їхати приміром до Криму на місяць як мінімум з однісіньким заклеєним жувальною ґумкою баксом і двома пакетиками перлового супу! Це, сонце, романтичні будні. Стиль життя, але дещо тої… нав’язаний самим життям.

- Все одно незручно якось.

- Минеться. Бачили очі, що купували. Щоправда, його, мабуть твій туристський вигляд збив з пантелику. До речі, ще одна перевага драйвера над соплею: нема морально-етичних дилем, совість не мучить, не страшно, що поб’ють, бо драйвера знають хто ми, роуді, і коли вже беруть, то, будь певен, знають, що роблять. Які тут гроші! Швидше за все ще й самі тебе нагодують.

Під Білою Церквою все, що не було забетоновано чи заасфальтовано, променилося Мать-і-Мачухою.

Одна пухнаста квітка потрапила до ксивника, - в гербарій вписок і телефонів.

- Jesus Chrіst! Як це ти примудрився таке застопити?! Тебе сприймають як мандрівного лауреата фестивалю бардівської пісні, факт!

Краплеподібний сталевосиній мікроавтобус зливався з повітрям. За попелястими лінзами вікон мерехтіла зелено-жовто-сіро-теракотово-блакитна смуга, розкраяна білою навпіл. Металевими плямами всмоктувалися-і-миттєво-вилітали-з-простору стрічні авта. Віртуальна поїздочка, крутіша за вакуумну систему «Кетамін - Реланіум». Лишилося почуття сексуального задоволення.

Криве Озеро. Крижаний вітер місить похмуре бляшано-зелене довкілля. На узбіччі - фанерна цюпка літнього знестекленого ганделика. Шосе безрадісне і безнадійно порожнє.

- Пропоную сховатися від вітру всередині цієї катеринки і попоїсти.

- А раптом буде щось їхати?

- То поїде собі. Наш драйвер нас знайде.

Середина цього обтрісканого пуделка скидається на мушлю равлика, чий хазяїн - павлик - давно врізав дуба. Лише на стінах і перетинках зосталися шпалероподібні сухі сірі клапті його драглистого тіла й мерзлий слиз по кутках. Олекса готується до трапези мов справжній професійний кришнаїттурист. У нього є навіть термос із ясминовим чаєм!

Раптом стає так затишно і тепло від випитого та з’їденого (а ще від похмурого краєвиду в облямівці вікна - контрапунктом до випитого та з’їденого), що геть зникає бажання виходити на трасу, тримати підняту руку з відчепіреним великим пальцем, кудись їхати. Ліниво теревені правляться…

Богом забута халупа і вітер… Free Love видавався би зовсім нормальним, цілком доречним, і, навіть, логічним… Зась, читачу! Не було полунички! І для підживлення фабули твору сексу не буде, тут - сексу немає. Правда - спочинок простий в халабуді, з якої дах щохвилини зриває… …вітер…

- Поглянь, якісь гіпі на трасі.

- Де?

- Оно біля самого роздоріжжя, з нашого боку…

- Вау!!! Це ж Ані з Евою! Агов! Піпл! Гей!!!

- Не випади! …

- Ані! Ево! Супер! Залазьте! Це Олекса. Їсти!

- Маза! - врівноважено констатує Ева і починає виставляти на стіл (тут навіть стіл є!) портвейн.

- Ми перед дилемою постали: витратити нааскані* гроші на портвейн чи на їжу… - Ева відсуває торбу, сідає, садить на коліна Ані, яка з повним ротом вижовує якісь патетичні зауваження, садить гітару на коліна Ані.

- Ніштяк!

Пляшка №1 вірменського пішла колом:

- Буль!

- Буль!

- Бууууль!.. Ех, братушкі і сєстрьонкі, це просто свято якесь (буль)!

- Горло пляшці не відкуси!

- Што ти, дорогая, ето ти у нас мін’єтчіца, а я єсть факір і шпагоглотатєль. А з пляшечок я лише земну кров висмоктую! Життєдайна рідина! Причастімося, брати і сестри, бєз нужди, а только ліш для оттяга, і обломіцца нам! Сподіваюся всі тут стерильні на предмет інфекційних захворювань, поширюваних вустами, зубами, язиками, а швидше - слиною…

- У мене порушений кислотно-лужний баланс, я можу карієсом інфікувати!

- Було би на чому тому карієсові оселитися!

_________

* нааскані - сленг від англ. To ask - аскати, просити, витпрошувати гроші у мирних громадян, “розводити» когось на гроші (прим. Автора).

- Ну, тобі поталанило! Про стоп навипередки останнім часом лише в гіпових байках можна почути.

Ну ж-бо, дядю, ми їх зробимо! Ми ж порожні (хоча, твій наплечник,серце, вартий трьох корів і п'яти биків!), а вони сіном-соломою напхані!

Миттєва фотка на згадку - розчаровані личка Ані, Еви та їхнього драйвера-сіновоза в облямівці кабіни, - відлітає туди, де лишилося Криве Озеро.