Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я знаю, що ти знаєш, що я знаю: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Їх багато по усіх світах — тих, хто шукає кращої долі в чужій країні. Вони приязно посміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони пристосовуються. Вони звикають. Часом, комусь з них випадає удача. Часом — прозріння і повернення. Часом — нова любов. А іноді й смерть… …За своїми постояльцями — емігрантами з України — спостерігає хазяйка котеджу невеличкого німецького містечка фрау Шульце. Вона знає про них набагато більше, ніж вони про себе. З них їй треба обрати лише одного — того, хто «розшифрує» для неї листа з минулого.

Я знаю, що ти знаєш, що я знаю — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ми не познайомились? — Ерiх назвав своє прiзвище i, помiтивши реакцiю спiврозмовника, котрий продовжував ковтати повiтря, мов риба, додав iз посмiшкою: — Я тут на запрошення студiї «Бабельсберг» — як не крути, а маю бути на ювiлеї як почесний гiсть. Ну, тепер ви не вiдмовитесь повечеряти зi мною? Взагалi-то, я не по цих справах, — вiн багатозначно обвiв рукою примiщення. — Просто набуваю досвiду для нової стрiчки. Гадав, що ви менi в цьому допоможете. Але... — вiн посмiхнувся. — Бачу, що i ви не по цих справах.

Макс судомно кивнув.

— Тодi нам залишається тiльки пити! — весело сказав Ерiх i наповнив чарки...

Фрау Шульце. Ковчег

У мене великий сентимент до українцiв. Зауважу: не до росiян, а саме до українцiв. Хоча багато хто з моїх спiввiтчизникiв їх не розрiзняє. Для них вони всi — «раша», «рюс». Але я розрiзняю. Чому? В тому мiй багатолiтнiй секрет. Не знаю, чи зможу колись оприлюднити його i чи варто взагалi це робити. Знала я одного хлопця... Нi. Не так. Не просто «знала».

...Радянськi вiйська увiйшли в наше мiсто i пробули тут майже мiсяць. На той час весь Бранденбурзький округ лежав у руїнах, майже як пiд час тридцятилiтньої вiйни в сiмнадцятому сторiччi. У квiтнi сорок п'ятого весь центр Потсдама i, звiсно, Бабельсберг — схiдний район на протилежному боцi рiчки Хафель, де розташовувався наш маєток, було зруйновано англiйськими бомбардувальниками. Тодi i загинули мої батьки. А будинок, що був схожий на один вцiлiлий зуб у ротi стариганя, стирчав посеред Ткацької площi, зчесаний влучним пострiлом наполовину. Синi води Хафеля, смарагдовi сади Сан-Сусi i вся околиця колишньої резиденцiї короля Вiльгельма вкрилися червоним пилом розтрощеної до стану пiску черепицi. Вулицями блукали припорошенi тим же пилом тiнi людей в пошуках пристанища чи їжi. На руїнах хазяйнували щурi. А сам район Потсдама було роздiлено на двi частини — в однiй стояли вiйська союзникiв, другу зайняли радянськi. Те, що тут робилося, згадувати не хочу i не буду. Я вцiлiла завдяки тому, що мене знайшов саме вiн, той чоловiк...

...Я вийшла замiж вагiтною. Альфред Шульце все ж таки домiгся свого, забрав мене до Швейцарiї.

А згодом, вже пiсля його смертi, я повернулась на батькiвщину. Марiя фон Шульце, «чистокровна арiйка», спадкоємиця i улюблена донька свого татуся-ювелiра, зараз живе в Америцi. Вона не любить Нiмеччину, каже, що тут нема де розвернутися. Її завжди кудись тягне, вона нiде не може знайти собi мiсця, i я не здивуюсь, якщо наступну її листiвку отримаю з Пiвденної Африки. Вона навiжена, моя донечка. Вона не знає, чому вона така. А я знаю. Менi вистачило того мiсяця, щоб пiзнати океан почуттiв, якi лилися на мене, нiби прорвало запруду...

...Його розстрiляли через мене. Це ж треба таке: пройти всю вiйну, щоб наприкiнцi отримати кулю вiд своїх!

Навiть зараз, коли дозволяю собi згадувати про тi днi, на обличчi проступає рум'янець, як перед апоплексичним ударом. Я надто стара для таких згадок. Усе плутається в головi...

...Я сховалась за кришкою роялю. Вiн давно був розiбраний на дошки, беззубим. Кришка стояла, притулена до стiни, мов криве чорне дзеркало. Щойно внизу почулися кроки, голоси, запах диму, брязкiт i звуки погрому, я, мов миша, пiрнула за кришку, стислась, пiдiбгала колiна i перетворилася на одне тремтяче серце. Поруч зi мною лежала на розпухлому боку велика щуриха i ми дивились одна на одну, мов сестри. Вона здихала. Я хотiла жити.

Кроки залунали по всьому напiвзруйнованому будинку. Кроки i смiх. Незнайома мова. Запах їжi. Паморочливий запах їжi. Ми зi щурихою перезирнулись. Вона зашарудiла, забила хвостом, але перевалитись на ноги не змогла. I майже одразу здохла. Я чекала свого часу. Кроки наблизились до сходiв. Їх було багато — цiла симфонiя крокiв. Дверi розчахнулись. Запах поту, цигаркового диму, кровi, брудного одягу, чобiт... Потiм усе вiдкотилося назад, униз. Лишився тiльки скрип. Вiн облетiв кiмнату по периметру i стишився, завмер перед кришкою роялю. Хтось дивився на свiй вiдбиток у чорному тлi. Але менi здалося, що той «хтось» дивиться крiзь кришку прямо на мене, адже почула звук втягнутого нiздрями повiтря, пiсля якого запала тиша.

Я мiцнiше стисла пiдiбганi колiна. Вони були бруднi. I вся я була брудна. Потiм знову почула кроки — хтось обходив кришку роялю збоку — i ткнулася головою в колiна...

...Я знаю, чому Марiя така! Тiльки я можу пояснити її поведiнку, що схожа на полiт вiдiрваного листка. Вона не прив'язана до жодної землi, у неї немає корiння, вона це вiдчуває на рiвнi пiдсвiдомостi. Їй чужа моя батькiвщина, їй байдужа Швейцарiя, хоч вона народилась там. Вона не може нiкого любити. Нiмцi здаються їй надто нудними, англiйцi — пихатими, французи — скупими, азiати — пiдступними. Ледь не з малечку вона втiкала з дому, проводячи вечори з сумнiвними компанiями хiпi, мандрувала автостопом, курила травку, в дев'ятнадцять довелося шукати лiкаря, щоб зробити їй аборт, хоча вона шалено пручалась. Це остаточно зiпсувало нашi стосунки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»

Обсуждение, отзывы о книге «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x