Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Особливо нестандартною здалася йому iсторiя, яку почув вiд сусiдки баби Клави (адже чiплявся з розпитуваннями до будь-якої людини похилого вiку, намагаючись витягнути якомога бiльше деталей). Вона розповiдала, як ще до вiйни її однокласниця познайомилась на Хрещатику з нiмцем, котрий попросив показати йому Успенський собор. Нiмець до безтями закохався в красуню Марусю i навiть хотiв одружитися з нею. Перелякана дiвчина змушена була виїхати в село до бабусi. Нiмець поїхав на свою батькiвщину нi з чим, лишивши бабi Клавi листа для коханої, в якому писав, що вона, Маруся, єдина жiнка в його життi. Через чотири роки, увiйшовши до столицi України в складi окупацiйних вiйськ, той нiмець розшукав «жiнку своєї мрiї«. Вiн не був вiйськовим, займався експертизою картин i iсторичних пам'яток, але попри все, мрiяв розшукати в Києвi свою дiвчину. I розшукав! Роман поновився. З тою рiзницею, що на той час Маруся була пiдпiльницею. Вона переїхала на квартиру, де мешкав її нiмець, жила з ним, як офiцiйна коханка, потерпаючи вiн ненавистi мешканцiв будинку, а по ночах рилася в портфелях п'яних гостей свого коханого, збираючи вiдомостi для партизанiв. Коли її розстрiляли, нiмець ледь не збожеволiв. Що далi з ним сталося, баба Клава не знає, але ходили чутки, що вiн застрелився.

«I, Господи прости, вiн хоч i фашист, але любив її дуже! — зiтхала баба Клава. — Менi було шкода цього кохання! Таке я бачила вперше. Їхнi стосунки не були схожi на тi, до яких ми звикли. Вiн боготворив Марусю, дивився, як на iкону! I, вiдверто кажучи, я їй заздрила...»

Так, поволi чiпляючи петельку на гачок, Макс вивудив ще кiлька нестандартних iсторiй. Друга сусiдка, баба Шура, пригадала, як пiд час святкування Нового року пiд одним дахом зiбралася дивна компанiя: цей нiмець зi своєю коханкою Марусею, яку всi вважали «нiмецькою пiдстилкою», юна комсомолка — донька професора медицини, сержант Червоної армiї, врятований з Дарницького гетто, i єврейська родина, що переховувалася в квартирi баби Шури i так уникла долі своїх одноплемiнникiв у Бабиному Яру. Це фантасмагоричне збiговисько Макс виписував з особливим щемом i навiть заздрив акторам, котрим доведеться втiлити всi психологiчнi тонкощi i нюанси спiлкування цiєї дивної компанiї.

...Коли переповiдав усi колiзiї сюжету друзям, бачив неабияку зацiкавленiсть i вiдчував, що на правильному шляху. Цiкаво, як же це все реалiзувалось у фiльмi?

...Макс мiцно переплiв пальцi рук i змусив себе дивитися на екран. Титри закiнчились. Зараз має виникнути пiдвiконня в пiд'їздi будинку i вiдбутися розмова дiтей — хлопчика i дiвчинки, котрi, гойдаючи ногами, жують не донесену додому маленьким iспанцем французьку булку. Але замiсть цього на повний екран виникла задоволена пика в вiйськовому картузi. «Привiт, орли!» — виголосила пика до дiтлахiв, що оточили його на подвiр'ї. «Здравiя жєлаєм, товарiщь командiр!» — бадьоро вiдгукнулися дiти. Ще через хвилину пика — нi сiло нi впало — дiстала з кишенi закривавлену пiлотку свого бойового товариша i фотографiю дружини (теж закривавлену) i урочисто вручила все це однiй з героїнь зi словами: «Це фото вiн бiля серця носив!». Героїня голосно заридала. Щось бiльш фальшиве годi було вигадати. Усе вiдбувалося за схемою. Трохи згодом, провiвши героїв крiзь короткi ситуативнi сюжети, невiдомий «спiвавтор» вклав в уста цiєї ж пики у вiйськовiй формi освiдчення в коханнi головнiй героїнi, що пролунало приблизно так: «Ти моє сонце, ти моє небо... Ми будемо жити довго i щасливо...».

Макс затулив вуха i опустив голову: в текстi не було жодного його рядка! Все «лобове», штучне. Як казав його викладач з драматургiї в театральному — «собача пiсня!».

Макс добре запам'ятав, як драматург наводив приклад освiдчення. Тодi вони якраз писали етюд на цю тему i, звiсно, на перших порах, усi десять студентiв це освiдчення написали саме так, «лобово» — «Я тебе люблю» або майже так, як промовив вiйськовий до головної героїнi — «Ти моє сонце...». I майже всi отримали цiлком заслужене «незадов».

Виявилось, освiдчитися можна по-iншому, а якщо актори добре дотягнуть написанi сценаристом слова емоцiєю, то звичайне «Ти взяла парасольку?» або «Ти поїв?» — може пролунати не гiрше, нiж тисячi фальшивих i прямолiнiйних слiв. Цей урок Макс затямив назавжди i вiдтодi намагався вкладати в уста героїв живу i просту мову. Але тут її не було! Не було i сцени святкування Нового року. Напевно, вона не вкладалась у рамки уявлень про тi часи, зрозумiлими були лише «стрiлялки».

З трепетом очiкував на сцену кохання мiж головними героями. У день мобiлiзацiї хлопець приходить до дiвчини i вперше освiчується. «Я хочу бути твоєю дружиною...– промовляє та i веде збентеженого юнака до спальнi. — Вас вбивають...». Їм не до умовностей — вiйна... Так було в нього.