Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірен Роздобудько - Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я знаю, що ти знаєш, що я знаю: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Їх багато по усіх світах — тих, хто шукає кращої долі в чужій країні. Вони приязно посміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони пристосовуються. Вони звикають. Часом, комусь з них випадає удача. Часом — прозріння і повернення. Часом — нова любов. А іноді й смерть… …За своїми постояльцями — емігрантами з України — спостерігає хазяйка котеджу невеличкого німецького містечка фрау Шульце. Вона знає про них набагато більше, ніж вони про себе. З них їй треба обрати лише одного — того, хто «розшифрує» для неї листа з минулого.

Я знаю, що ти знаєш, що я знаю — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

I вона кивнула головою, чудово розумiючи, що все, як завжди, вже вирiшено за неї i без цього кивка.

...Перший рiк вона старанно вiдвiдувала курси нiмецької мови, готувалась до iспитiв i дуже сумувала за Вiталiком. Перед вiд'їздом вона прийшла до нього сама, сухо повiдомила, що вони бiльше не побачаться i почала роздягатися — «Будеш першим!». А потiм довго плакала на сходах. I на цьому поставила жирну крапку: бiльше жодної сльозини i жодної згадки.

Про Вiталiка.

Про Масяню.

Про Сильву...

Тих, з ким було весело i не так страшно бiгти першу стометрiвку життя.

Масяню — Люсю Остроушко — вона цькувала ледь не з першого класу, доки у восьмому вони стали нерозлийвода. Сильва була Сильвою — iнакше не скажеш — навiть вчителi називали цю дiвчину саме так! Перша прогульниця класу, переконана двiєчниця-дисидентка, котра курила чи не з п'ятого i, за її ж словами, плювала на все з високого дерева. Сильва — захоплення i захват Марини. Ну, i Вiталiк — четвертий в цiй рiзнобарвнiй компанiї — вiрний паж, красень-мачо в завжди розстiбнутих до пупа сорочках, з поведiнкою юного захисника природи, яка так не пасувала до його викличної, даної батьком-лiванцем, зовнiшностi.

Звiсно, про цю рiзношерсту компашку батьки не знали! I не дiзналися б i пiд тортурами. Це було її, Марини, особисте життя. I нехай тато з мамою думають, що вона слухняна вiдмiнниця, найкраща учениця в класi.

У школi вона дiйсно була (або виглядала) найкращою. Огиднiше було ось це — виглядати. Це означало, що зранку, починаючи з першого класу, коли ще всi «не найкращi» додивлялись останнiй сон, її пiднiмали, щоб вона прийняла душ за всiма правилами — не пiд краном, а у ваннiй — з нiг до голови. Потiм у хiд йшов ненависний гребiнець. Зачiска була, як в анекдотi: «Лiкарю, скажiть, чому у моєї доньки завжди вiдкритий рот? — А слабше зав'язувати бант не пробували?». Банти мали бути завжди! На кожен день тижня — рiзного кольору, велетенськi, розмiром з голову. У класi шостому вона, за допомогою Сильви, навчилася здирати їх з волосся прямо в туалетi, а пiсля урокiв так-сяк зав'язувати знову, щоб повернутися додому «найкращою». У восьмому Сильва так само в шкiльнiй вбиральнi вiдрiзала їй ненависнi коси кривими ножицями. I це була сiмейна трагедiя з ретельним розслiдуванням: хто це зробив? I Марина, розмазуючи по обличчi фальшивi сльози, пояснювала, що на неї «напала бандити» i домоглася, щоб її «свита» — Вiталiк, Сильва i Масяня щоранку заходили по неї i проводжали з дому до школи i назад. I Марина зрозумiла, що може залишитися найкращою тiльки тодi, коли частина життя вкрита легким флером неправди.

I жити стало веселiше!

Особливо в старших класах, пiд керiвництвом Сильви, пiд захопленим поглядом Вiталiка, з опiкою недоумкуватої Масянi — своєї «зграї».

Масяня... Вона дiйсно була недоумкуватою. Ще на початку навчання Марина випадково почула розмову класної керiвнички i Масяниної матусi — трохи дивної жiнки досить похилого вiку i якогось пелехатого вигляду.

— Вашу дiвчинку треба вiддати в спецiалiзовану школу, — казала керiвничка Свiтлана Гiвнатiївна (тобто — Свiтлана Гнатiвна). — Вона погано говорить, в неї загальмованi реакцiї. Майте на увазi: її дражнитимуть.

I пелехата Масянина матуся байдуже знизувала плечима i повторювала: «Нiчо, нiчо, нехай буде з нормальними. Нема у мене нi грошей, нi часу, щоб по лiкарях ходити!».

Першi п'ять рокiв з Масянi, яка тодi ще не була її вiрною i вiдданою до останньої нитки Масянею, а називалась Люсею Остроушко, дiйсно знущалися. Щоб взяти з коробки крейду, бiдасi радили голосно i чiтко вимовити своє iм'я та прiзвище — i Люся старанно виконувала цю знущальну вправу на очах у помираючого вiд прихованого реготу класу, добродушно вiрячи, що без цього коробка не вiдкриється. У четвертому Люсю одностайним голосуванням обрали «Королевою помийки», пояснивши, що це дуже почесна посада i вiдтепер вона мусить пильнувати за чистотою взуття однокашникiв. I покiрна Люся серйозно, гiдно несучи таку вiдповiдальнiсть, перевiряла чистоту взуття своїх прихованих кривдникiв i в разi чого — присiдала, плювала на свiй носовичок i старанно до блиску начищала бруднi чоботи i кросiвки. Говорила вона повiльно, мiркувала туго, проте мала великi добрi коров'ячi очi i широку — на всi тридцять два зуби посмiшку, яка майже нiколи не сходила з її круглого обличчя.

Припинилося неподобство в сьомому завдяки Сильвi. Тодi вона вже набралася соковитої i небезпечної краси i несамовитої незалежностi, якi вкупi дiяли на найзапеклiших, як пострiл з револьвера в оскаженiлому натовпi — ось тодi вона i промовила над згорбленим тiлом бiдної Масянi, котра натирала черговi черевики: «Якщо хоч хтось... Коли-небудь... Iще...» — i загрозливо зиркнула на клас своїми воронячими очима. Вона навiть не пояснила це «коли-небудь» i «iще», але все було зрозумiло: той «хтось» найближчим часом буде корчитись в пеклi i не iнакше! А потiм вона пiдвела Люсю з колiн i сказала:»Пiшли зi мною, Масяня!». Так Люся Остроушко стала Масянею.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»

Обсуждение, отзывы о книге «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x