Пауло Коельо - Алхімік

«Добре, що я тоді не говорив з пекарем», — подумав хлопець.

Вони палили люльку, а сонце тим часом почало заходити. Розмова велася по-арабськи, і юнак був задоволений, що це вже не створювало труднощів. Колись він думав, що вівці могли його навчити будь-чого. Але вони не здатні були навчити його арабської мови.

«На світі, мабуть, є й інші речі, яких вівці не годні навчити», — подумав юнак, дивлячись на мовчазного Торговця. «Бо вони шукають лише їжу та воду. І взагалі, не вони мене вчили, а я вчився сам»,

— Мактуб , — мовив нарешті Торговець.

— Що це?

— Треба вродитися арабом, щоб зрозуміти, — відповів Торговець, — Але приблизно це означає: «Так написано».

Гасячи жаринки, що дотлівали в кальяні, він сказав юнакові, що той може розпочати торгівлю чаєм у кришталевому посуді. Іноді ріку життя годі зупинити.

Зіп’явшись на пагорб, чоловіки відчули втому. Але на самім верху вулиці була крамничка з кришталем, де продавали м’ятний чай. Вони зайшли туди попити чаю, який їм подали у чудових кришталевих чарах.

— Моя дружина про це не подумала, — сказав один і купив кілька чар — цього вечора він приймав гостей, а їх, безумовно, вразить ця краса. Другий запевнив, що чай смачніший, коли його подавати у кришталевому посуді, бо довше зберігається аромат. Третій розповів, що на Сході існує традиція наливати чай у кришталеві чари, бо в них закладена магічна сила.

Незабаром розійшовся поголос, і люди дедалі частіше спиналися нагору, щоб відвідати крамничку, де винайшли щось нове у старому ремеслі. Відкрилися й інші крамнички, де подавали чай у кришталі, але вони не були на горі, тож справи там йшли абияк.

Невдовзі Торговець найняв ще двох робітників. Крім кришталю, він почав завозити різні сорти чаю, і його крамничку щодня заповнювали чоловіки й жінки, спраглі чогось нового.

Так минуло півроку.

Юнак прокинувся ще вдосвіта. Відколи він опинився на африканському континенті, пройшло вже одинадцять місяців і дев’ять днів.

Він вбрався в арабський одяг з білого полотна, придбаний спеціально для цього дня. Голову покрив хустиною, закріпивши її стрічкою з верблюдячої шкіри. Взувся в нові сандалі й безшумно зійшов по сходах.

Місто ще спало. Він зробив собі сніданок і випив гарячого чаю з кришталевої чари. Тоді сів на осонні під дверима й закурив кальян.

Мовчки курив, не думаючи ні про що, тільки прислухався до шелестіння вітру, який доносив сюди запах пустелі. Покуривши, засунув руку до кишені і деякий час розглядав те, що витяг звідти.

Це була груба пачка грошей. Достатньо, щоб купити сто двадцять овець, зворотний квиток і ліцензію на торгівлю товарами з Африки.

Він терпляче чекав, коли старий прокинеться й відчинить крамничку. Тоді налаштувався разом з ним попити ще трохи чаю.

— Сьогодні я від’їжджаю, — сказав юнак. — У мене є гроші, щоб купити овець. А у вас є гроші, щоб відправитись до Мекки.

Старий не відповів нічого.

— Поблагословіть мене, — попросив юнак. — Ви допомогли мені.

Старий мовчки готував собі чай. Тоді обернувся до хлопця.

— Я вдячний тобі, — сказав він. — Ти вклав у мою крамничку душу. Але ти знаєш, що я не поїду до Мекки. І ще ти знаєш, що не вернешся до своїх овець.

— Хто вам сказав? — вигукнув вражено юнак.

— Мактуб, — відповів старий Торговець Кришталем.

І поблагословив юнака.

Юнак пішов до кімнати спакувати речі. Вийшли три повні торби. Вже виходячи, помітив у кутку свою стару вівчарську торбину. Вона лежала там зібгана, й він про неї цілком забув. Коли витяг звідти кожушину, щоб віддати комусь на вулиці, на долівку випали два камінці: Урім і Туммім.

Юнак згадав старого короля і здивувався, що давно вже про нього не думав. Увесь цей рік він тільки те й робив, що працював, аби заощадити грошей і повернутися до Іспанії з гордо піднятою головою.

«Ніколи не зраджуй мрій», — казав старий король. «Навчися читати знаки».

Юнак підняв із долівки Уріма з Туммімом і знову відчув поруч старого короля. Цілий рік він віддав тяжкій праці, а тепер знаки засвідчили, що пора в дорогу.

«Я вертаюся до того, з чого починав», — подумав юнак. «Хоча вівці й не навчили мене розмовляти по-арабському».

Проте вівці навчили його одну важливу річ: є мова у світі, зрозуміла для всіх, мова, до якої вдавався юнак у своїх спробах поліпшити крамничку. Це мова завзяття, коли все робиться з любов’ю й охотою, коли шукаєш те, чого прагнеш і у що віриш. Танжер вже не був йому чужим, і він відчував, що тепер, підкоривши це місто, він зможе підкорити світ.