Олесь Ульяненко - Квiти Содому

Блискучою рівною поверхнею шмигали, пересікаючи траєкторію, трикутниками і колами різний люд. Видавалося, а мо' то і було насправді, нікому ні до кого діла нема, ніхто нікому не заважав, навіть Тоцький, що підходив у бульбинні малинового шоколаду. Одна Одноока Мама стояла непорушним живим стовпом. Аза її широкою спиною переминалися Макс і Лу. Хлопчики та дівчатка то ставали раком, то падали навзнак перед Тоцьким, а люди у шикарних англійських костюмах, але в білих шкарпетках, важно походжали з кришталевими руками і вдавали, що слухають один одного. Був тут ще один. Я б волів його не бачити і не чути, але очі мої не належали мені, як не належав навколишній світ, з генералами та міністрами. Це Яжевський. І це повертало до реальності. Яжевський не шастав у повітрі, подібно до навколишніх. З таким-то черевом! Я прекрасно, так, я прекрасно це розумів. Я знав Яжевського, колишню телезірку, що одружилася на носорогоподібній американці з діаспори, роками рівній мастодонтам юрського періоду. Їх порівняв і зблизив однаковий рівень інтелекту. З цього адюльтеру Яжевський щось викрутив у своїй кар'єрі, прилаштувався на радіостанцію, фінансовану американським конгресом. І займався тим, що перевіряв пісуари та унітази, чи злили сечу, чи не натрусили цигаркового попелу. Яжевський мав посаду замдиректора. І як усі убогі в цій країні, мав свою думку на кшталт, що моветон носити білі шкарпетки і таке інше. Але Яжевський переймався зараз чимось іншим. Послати б його, але зір. Що робити з моїми очима, з моїй зором! Шум у вухах гуркотів Ніагарою. Нарешті Яжевський причепився до колишнього президента, маленького на зріст, гостроносого і капловухого, і, набравшись духу, заявив:

— Носити білі шкарпетки моветон.

Колишній сказав:

— Пішов на хуй!

Яжевський пішов, але зір мій, попри мою волю, продовжував вести череватого Яжевського. Капловухий і колишній підскочив і по-підленькому дав йому під гузно добрячого носака. Яжевський пискнув:

— Ой! Туди не треба! Вона, моя дупка, мені ще знадобиться. Кохайтеся!

— Підарас, — спокійно сказав капловухий і зробив аперкот. Яжевський опинився, описавши дугу, якраз там, де хотів, — біля казана з киплячим шоколадом, де воссідав Тоцький. Зося і маленькі хлопчики та дівчатка робили стриптиз. Яжевський упав на коліна перед Тоцьким.

— Я прошу, — заволав Яжевський.

Тоцький лагідно усміхнувся.

— І чого ти хочеш, брате?

При слові «брат» Яжевський пустив слину, зателіпав черевом.

— Усі ходять у білих шкарпетках, не користуються дезодорантами…

— Не темни, Яжевський. У білих шкарпетках ходять наші вороги, але ми зараз в одному місці, і святкуємо в одному місці, так що ти повинен бути демократом… Ну, ну, продовжуй далі, бо я зараз захлинуся в цьому шоколаді Лошен.

— А твої хлопчики так гарно пахнуть, вони виголені і такі свіженькі…

— Ну і…

— Можна я у них пососу, а там, там…

— Там хочеш, щоб вони тебе оддрючили в жопу. Еге?

— Ми всі повинні кохатися.

Тоцький відкопилив губу, засунув пальця у вухо, чмихнув.

— Усі повинні їсти мій шоколад Тоцький-Лошен. Затямив? Яжевський заплакав і молитовно простягнув руки, а потім прямо і чесно сказав:

— А ти ж сосав у колишнього!

— От свиня. Я по ділу сосав. І буду сосати й у нинішнього. — Тоцький підняв догори пальця. — Я комерсант. І це відбувалося з чисто бізнесових планів. Я патріот.

Яжевський заскиглив і вирік:

— Я теж патріот. Я дотримуюся європейських цінностей. Тоцький задумався. Зішкріб з губи добрячий кавалок шоколаду і ляснув його на підлогу.

— Блядь, пече. Угу… — знову задумливо потягнув Тоцький. Яжевський заповзав рачки. Він нюхав ноги хлопчиків, тицяв носом в ануси.

— Ой! Ой! Як чудово від них пахне!

— То-то, — пророче виговорив Тоцький. — Але спочатку ти побалуєш мого стручечка. Кхе-е.

— З превеликим задоволенням. Але як почати? — гламурно, вдавано втомлено прошепотів Яжевський.

— Бери і смокчи! — рявкнув Тоцький. — Мені треба стимулятор, щоб задовольнити цих крихіток.

— А я… Я?

— Смокчи, а там видно буде. Головне, щоб мій перчик стояв.

Яжевський підповз рачки, солодкаво закрив очі і почав смоктати зелений, у шоколаді Лошен, стручок Тоцького.

— Ого! У тебе досвід! — загуготів несподіваним басом Тоцький. — Ти справжня еліта. О! О! О! Тільки не дай мені кінчити, о, не дай… О!

Потім Яжевського, заляпаного спермою, з розірваною задницею, з напівблаженною либою на устах, знайшли Макс і Лу. І втопили в чані з шоколадом Лошен. Тоцький навіть потоптався по ньому. Його труп, весь у рожевому шоколаді, з висолопленим синім язиком, витягай безволосі дівчатка і пройшлися у три заходи. Дівчатка стрибали на ньому по-офіцерському, зі знанням справи. Хлопчики брикали на стручкові, мов на арфі. Більше у цих спаскуджених дітей нічого не виходило.