Софія Андрухович - Фелікс Австрія

Татко ніколи не вірив людям без бороди — а Йосифові повірив, і мав рацію, адже той не тільки з великою вдячністю прийняв усі шлюбні дари у вигляді гуцульських меблів, кахель та посуду, але й справді живе розмірено й одноманітно.

Татко завжди боялися моєї хвороби. Коли мною било — мама була поруч, тримала за голову, щоб язик не завалився. А татко блідли і втікали з хати. А потім читали всю ніч наді мною Псалтир. Думали, то в мене хтось вселяється. І за Йосифа видали в надії, що мого демона вдасться заспокоїти.

Де ж він заспокоїться, Стефцю, коли така навколо нуда! Якою ж наївною я була, коли уявляла, що, вирвавшись із гірського села і потрапивши до міста, зможу жити повним життям».

«Що воно таке, їмосте, — повне життя?» — запитала я, видраюючи щіткою підлогу.

Іванка відступила кілька кроків назад, бо коричнева вода з піною вже майже сягала її ніг.

Замість відповіді вона закотила очі до стелі (я простежила за її поглядом — там погойдувались чорні зарослі павутини, порослі френзлями бруду, які я не помітила досі, і лють закипіла у мене всередині, підбурюючи чи то вихлюпнути воду з мідниці на їмость, чи штовхнути її, щоб вона таки впала до брудної калабані) — і, склавши руки на грудях, заспівала високим голосом:

Я, щоб приховати небезпечне роздратування, заходилась ще енергійніше драїти дерев’яні дошки, а їмость тим часом замріяно говорила про знану на світі оперну співачку Соломію Крушельницьку, всю в перлах, пудрі, шовках і діадемах; про «Силу долі» Джузеппе Верді та «Семіраміду» Джоакіно Россіні; про ванни з шампана, молока й трояндових пелюсток, презенти від таємних шанувальників, напахчені рукавички, пасма волосся, кинджали, інкрустовані рідкісним коштовним камінням, про коштовності, шурхотіння нот, каніфоль, ґоґоль-моґоль щоранку, дотик смичка до струн скрипки, дотик ступні, обтягнутої шовковою панчішкою, до устілки у взутті. Про оркестру в чорних костюмах на пароплаві, про широкий язик піни, який залишається позаду на гладі ґранатових вод, про спеціальні вагони у потягах, схожі на найдорожчі салони, — де найчемніша прислуга і завжди свіжі іриси, «яйця в мішечку», портрет Сіссі на коні і з батіжком, і навіть ванна з гарячою водою, і маленькі щіточки, якими можна відшкрябувати мозолі на п’ятах. Про «Вулицю» Філарета Колесси у виконанні «Бояна», про довжелезні шпалери із січовиків та гімназистів на пероні, запах бузку й кави, дьогтю і меду, про дотик до клавіш інструмента фірми « Gustav Roster », на якому грає Микола Лисенко.

Поки я зносила все начиння, лампи, канделябри на терасу, гріла в іншому баняку воду і готувала новий мильний розчин, їмость переслідувала мене крок у крок, не припиняючи сомнамбулічної мови. На терасі вона всілась навпроти мене за столом і під розмірене вичищання поташем посуду (наче мозолів із п’ят), знову вирячившись незмигним поглядом у гущу червоного листя, говорила про міську школу Музичного товариства ім. Монюшка, організовану за прикладом закордонних консерваторій, про вечір у казино, де танцювало двадцять дві пари під аранжування пана радника Ебенберґера, про двох віденців — Фріца Енґлендера та Яна Гофманна, членів віденського атлетичного клубу, техніків за професією, які минулого четверга прибули до Станиславова, відбуваючи свою подорож через усю Австро-Угорщину. Подорож їхня завдовжки в чотири тисячі кілометрів повинна тривати рівно три місяці. З Відня туристи вийшли 12 серпня і через Чехію, Моравію та Галичину прямують на Буковину, до Семигроду, Боснії, Далмації, Каринтії, Тиролю, Зальцбурґа та Верхньої Австрії, щоб близько 20 листопада знову повернутись до Відня.

«Так хочеться кинути все і піти за ними, — зітхнула їмость. — Тобі ніколи такого не хотілося, Стефо?»

Коли я мила вікна і люстра, повертаючи їм звичну прозорість, їмость здійснювала словесні подорожі разом з аматорським мандрівним театром, який ставив «Анничку, або На милованнє нема силування» та «Жовніра-чарівника, або Що не поможе наука, то поможе батіг», а також «Весілє, або Над цигана Шмагайла нема розумнішого» [77] Версії п’єс Івана Котляревського, які адаптував Іван Озаркевич для українців Галичини. .