Софія Андрухович - Фелікс Австрія

Одного разу я мало його не забила. Наводячи лад у кабінеті доктора Анґера, де все залишалось незмінним та недоторканим із часів його смерті, — так, ніби він от-от повернеться зі шпиталю і попросить найгарячішого чаю з жирним молоком, аби жовтий кожушок плавав згори — я відсмикнула заслону перед величезним атласом патологічної анатомії, який склав Карл фон Рокитанський (той самий, якому належало вчення про крази , тобто про соки людського організму). Працюючи, доктор Анґер обов’язково мусив споглядати цей атлас — він надихав його й організовував.

Тепер же атлас виявився густо покресленим чорними лініями, якимись дрібними позначками та підписами. Він був спотворений, знищений, розгледіти органи виявилось неможливо.

Я була така обурена, така ображена цим Феліксовим вибриком, що цього разу таки не стрималась і огріла його кілька разів по плечах і голові. Він і з місця не зійшов, а лють мою це не остудило. Може, вже було б по дитині, бо я не знала виходу, металась у своїй аґресії, наче в охопленій полум’ям кімнаті — але Петро відтягнув мене, вивів на двір і дав напитись холодної води.

«Доктора Анґера вже не вернеш», — сказав Петро, коли я почала приходити до тями.

«Мені то до дупи», — відбуркнула я.

«Ти бачила, що він там накреслив? Ціле місто — з вулицями, будівлями, крамницями, складами, робітнями, парками і садами. Ти бачила?»

«Ні, я бачила зіпсований атлас фон Рокитанського».

«Ну то піди подивись».

Це справді було так. Він зобразив навіть маленьку фігурку жебрака в жіночому шлафроці, який завжди сидів на площі Франциска, між греко-католицькою катедрою та римсько-католицькою фарою.

З мапи можна було довідатись, що на Казимирівській, 1 розташована кравецька майстерня Юзефа Жалодка, де елегантний одяг шиють згідно з найновішими журналами, і тут же — склад англійських та французьких товарів, і все це за поміркованими цінами; що поруч із Касою ощадності, у будинку пана Данкевича — головний склад борошна, а навпроти — крамниця з роверами і колесами до них; що майже в кінці Сапіжинської, поруч із цвинтарем — майстерня Казимира Бембновича (у нього часто працює наш Петро), і що пам’ятники та гробівці тут на 40 відсотків дешевші, ніж деінде; поруч із гандлем пана Гаусвальда на початку Сапіжинської — заклад фризієрсько-перукарський, парфуми та різні косметики, а в будинку Вайсгауза, неподалік від ганд-лю Квятковського — женевські годинники, вироби з золота і срібла, навіть зі срібла китайського; що на вулиці Третього травня, 1–3, на другому поверсі кам’яниці Вайнґартена, дає уроки вчителька гри на піаніно; на Собеського, 14 приймає доктор Арнольд Ріхтер; на площі Міцкевича, 5 — склад кахляних печей, на Трибунальській — гандель Вольфа Гальперна, де я завше купую каву, на Бельведерській — друкарня Хованця, де, серед іншого, виходить газета « Kurjer Stanisławowski », і на тій же вулиці, тільки з протилежного боку, аж за рогаткою — фабрика паркетів Шулема Бретгольца; а на площі Ринок — аптека та парфумерія доктора Бейля.

Ми ходили до фотопластикуму, і я не могла відірвати його від круглої тумби, всередині котрої зі скрипом обертається ще одна. Фелікс спрагло припав до вічок, заковтуючи поглядом образки Неаполя, Генуї, Помпеїв, Палермо, Пеллеґріно, Сиракуз, Катанії, Тоарміни, Мессіни, Каттаро, Венеції.

Я благала його пошепки, тягла за руки, марно намагалась відтягнути силою, штурхала, щипала, обіцяла привести сюди наступного дня — все марно. Він не рухався, зачарований. Я шипіла на нього, говорила суворим голосом, говорила ображеним голосом, казала, що більше ніколи, казала, що я йому до люфту, кричала, погрожувала, навіть гарчала. До одного місця.

Відвідувачі приходили ненадовго і покидали приміщення, зацікавлено нас розглядаючи.

Як мені було соромно!

Через це почуття мені з голови не йшла курйозна і моторошна історія, яка зовсім недавно трапилася із нашим відомим терапевтом, поважним професором, давнім колеґою та приятелем доктора Анґера. Я добре пам’ятала його з дитинства, цього суворого і холодного пана з рвучкими нервовими рухами та сяючими очима. Він приходив до доктора завжди докладно о тій же порі, випивав до кави келишок солодкого вишневого лікеру, невдоволено при цьому кривлячись («Але квасне!»), і поважно з’їдав два тарелі кнедлів зі сливами. При цьому він незмінно виголошував докторові Анґеру свої претензії, ставлячи під сумнів його вміння та методи. Теорія про соки фон Рокитанського цікавила його незмірно. Розквецюючи у сметані кнедлі, професор гнівно проголошував щось про слину, піт, слиз і сльози і мав при цьому такий вигляд, наче був терапевтом якщо не самого імператора, то вже ерцгерцоґа напевно. Доктор Анґер завжди казав, що професор володіє «унікальним блискучим розумом».