Софія Андрухович - Фелікс Австрія

Далі похід рушив вулицею Собеського, Казимирівською, Карпінського, Ринком (на якому затримався перед ратушею), вулицями Галицькою, Газовою, Заболотівською, Третього травня (де ми зупинились перед помешканням пана доктора Конколняка, який наразі виконує обов’язки бурмістра) — і, нарешті, вулицею Крашевського натовп повернувся до кошар.

Літня темрява згустилась навколо людської течії фіолетово-ґранатовими клубами, та негайно відступила перед світлом лампіонів, які засяяли світляками в руках збуджених містян.

На всіх кам’яницях і будинках розвівались різнокольорові (переважно — чорно-жовті) хоругви, у вікнах палахкотіли тисячі свічок, до того ж, у кожному другому вікні можна було милуватись бюстом чи портретом нашого достойного соленізанта. На ратуші, будівлі базару, аптеках Рубля та Бейля мерехтіли світляні зірки і луки. Перед вітринами з прекрасними декораціями у захваті зупинялись численні групи глядачів.

Найвигадливіше та найпишніше були прикрашені крамниця новинок « Louvre » Бальтера, гандель П’єкожа, аптеки Бейля, Мацури, Рубля, крамниці Рутковського, Войса, Зіпсера, Стахевича, Вальтера, Ґуравського. Крамниці Гальпернів були удекоровані а-ля ville de Paris та а-ля ville de Londres . Крім того, відразу ж впадали в очі барвисті та яскраві цукерні Новорольського, Ертля і Штаффа, гандель вин Єґера.

Відірвавшись від музичного походу, ми рушили на Гетьманські вали. Там теж не було де яблуку впасти. Одна по одній гучно вибухали, засвистівши, ракети. Небо розцвітало вогняними квітами, павичевими хвостами, вишитими рушниками з феєрверків.

Ми зустріли в юрбі панство Баумель. Щаслива пані Цофія — така завжди трохи неуважна, але в охайній перуці — розповіла, що нині в закладі для старців та калік роздали сто обідів міським бідним. Авіґаїль і Фрума заходились шепотіти щось ніжне малому на вушко, пестливо доторкатись до його щік і пальчиків. Він принишк і прислухався до всього, що відбувалось. Я відчувала, як насторожено стукає його крихітне серце.

«Як же ви його назвали? — поцікавилась стара Баумель. — Він же сам не сказав свого імені?»

Ми всі троє розгублено перезирнулись. А тоді Петро, зупинивши свій погляд на двох каштанах з кошлатими гривами, на яких було розтягнуто урочистий напис « Felix Austria! », спішно вигукнув:

«Фелікс! Його звуть Фелікс».

У людській гущі можна було вирізнити власника складу різних спиртів, господиню покоїв зі сніданками, продавця блаватних товарів (полотна з Кросна, сукна з Ракшави, ґудзиків та манжетів), наглядача складу будівельної деревини, майстра чоловічого взуття і взуття для гімнастики, продавчиню модних товарів та кравецьких додатків, ювеліра і дзиґармайстра, а також продавця грамофонів, патефонів та платівок, розвізника дров, скупника збіжжя, чоловіка, який доставляє лід, пана, який виписує найкращу порцеляну, антиквара й інтроліґатора [45] Інтроліґатор — оправник книг, палітурник. , миловара, продавців яєць, музичних інструментів, нафти, вудженини й масарських виробів, дріжджового маґната з родиною, короля паперу та шкільного приладдя, аптекарів, продавців парасольок, торгівців прянощами і пшеворським цукром, аґента бюро подорожей « Австро-Американа », банкірів та працівників кредитних товариств, друкарень з обмеженою концесією, електротехнічних установ, кельнерів, пекарів, прачок, ткачів із механічної ткальні вовняних хусток і талесів.

На Газовій людей ставало дедалі менше, натовп порідшав. А я так і не могла позбутись враження, що впізнаю у кожному другому отця Йосифа. Щоразу мене чекало неабияке розчарування: чужі обличчя, незнайомі, порожні — від цих емоційних смикань у мене гуло в голові і зовсім не було вже сил.

На Рибній площі розкинулось ціле циркове містечко. Мій улюблений Торн зі своїми акторами знову в місті.

Тут панують збудження й тиснява, товчуться розтелепи та роззяви, під ногами шмигають малі обірванці, я відчуваю вкрадливу присутність кишенькових злодюжок. Тяжкий запах людських тіл і гасу змішаний із запахом відходів та екскрементів тварин: коней, собак, ведмедів.

Горять смолоскипи і нафтові ліхтарі. Густий дим кількома струменями пре до затягнутого хмарами неба. Дим змішується з какофонією звуків: грають на скрипках і клекочуть цигани, намагаючись принагідно й собі урвати якогось ринського, Дурний Дзинзьо крутить обрубком руки ручку катеринки — розказує, що втратив руку під Мирополем у травні 1863 року; а з катеринки тим часом лунає моя мелодія: