Софія Андрухович - Фелікс Австрія

Інша річ, що я воліла б залишатися вдома, бути поруч, коли він працював у своєму кабінеті, приносити йому каву зі сметанкою, обережно переливати чорнило в незручний кришталевий каламар із вузьким горлечком. Мені зовсім нецікаво було серед цих панянок з тонкими русявими кісками, заплетеними навколо делікатних голівок, вбраних, як лялечки на бал.

Замість молитов у моїй голові крутилися пісеньки, які ми з Аделею наспівували під час спільних ігор. Сестра Аполінарія суворо дивилась на мене з-під густих наїжачених брів. Я намагалась її не боятись, хоч вона вміла боляче штурхнути.

Wierzę w jednego Boga, Ojca Wszechmogącego, Stworzyciela nieba i ziemi, wszystkich rzeczy widzialnych i niewidzialnych. I w jednego Pana Jezusa Chrystusa, Syna Bożego Jednorodzonego, który z Ojca jest zrodzony przed wszystkimi wiekami. Bóg z Boga, Światłość ze Światłości, Bóg prawdziwy z Boga prawdziwego. Zrodzony a nie stworzony, współistotny Ojcu, a przez Niego wszystko się stało…

У кишеньці на моїх грудях заховано щось гаряче і ясне. Ребрами складених до молитви долонь я торкаюсь до твердої поверхні. Моя таємниця важка і солідна, справжнісінька.

Bóg z Boga, Światłość ze Światłości, Bóg prawdziwy z Boga prawdziwego…

Мені тепло-тепло і добре-добре.

Światłość ze Światłości, Bóg prawdziwy z Boga prawdziwego …

Сестра Аполінарія вже поруч, її важкі руки хапають мене за плечі і струшують так, що все йде обертом — десяток світлих голівок із кісками-коронами, образ Діви Марії з Ісусиком, зображення вусатого улана в чорній шапці з жовтою обшивкою, пельцуланці [41] Пельцуланка — зимовий варіант верхньої частини уніформи уланів. і з оголеною кавалерійською шаблею.

Серце моє вистрибує з грудей і, виблискуючи в сонячному промінні, підлітає мало не до самої стелі. «Ааххх!» — видихають маленькі римо-католицькі панянки, їхні прозорі льочки [42] Льочки ( діал .) — кучерики. електризуються від зачудування. Диво Господнє! Аве Марія!

Я почуваюсь так, ніби от-от вознесусь. Я стала янголом. Моє серце випурхнуло з грудей. Всередині у мене мертва тиша.

Годинник лунко падає на підлогу, об нього милозвучно дзенькає маленька клітка з пташкою. Ланцюжок живописно обвивається навколо.

«Вона вкрала це у мого батька», — каже маленька дівчинка — одна з русявих голівок. Тон її, холодний і владний, контрастує з м’яким дитячим голосом.

Потім сестра Аполінарія веде нас додому. Її права рука постійно смикає мене, мов козу на шворці, хоч я іду в тому ж темпі, що й Аделя. Аделя на мене не дивиться. Її погляд спрямований тільки вперед. Її профіль тонкий і гордий, вона сповнена почуття власної гідності. Я захоплююсь нею навіть тепер, хоч у мене більше немає серця. Я відчуваю втому і нудьгу, мені хочеться заплющити очі й запасти в темряву. Добре було б проспати кілька місяців поспіль і ніколи більше не прокинутись.

Назустріч біжить Сапіжинська з усіма її крамничками і кімнатками, де подають дорогі сніданки, мені під ноги кидається маленький сивий пудель з кокардою на шиї, я зустрічаюсь із ним очима — і починаю ридати ридма, але сестра Аполінарія розлючено підносить мене в повітря за ліву руку і кільканадцять метрів проносить отак під смугастими маркізами закладів, оминаючи стрункі лапки ажурних ліхтарів, кілька разів боляче вдаривши мною об стовбур дерева й кований паркан. Я бачу своє відображення у напівкруглих височенних вікнах кам’яниці Германа Басса: я безвольна й безглузда, ніби напхана ганчір’ям лялька з очима-ґудзиками.

Коли доктор Анґер, у ковпаку, шлафроці й шовкових піжамних штанях, відчиняє нам двері, ми з Аделею одночасно починаємо плакати. Крізь пелену я все ж виловлюю переляканий погляд доктора: він всерйоз за нас хвилюється, він стурбований по-справжньому, опускається перед нами на коліна, бере кожну за руку. Так, ніби ми обидві його рідні доньки. Ніби ми з Аделею кровні сестри.

«Вона вкрала твого годинника!» — тоненьким голоском вигукує Аделя. Її загострене підборіддячко відвертається від мене.

Я рукавом витираю шмарклі.

Сестра Аполінарія простягає «тисота». Доктор Анґер здивований. Він приймає годинника, той звично лягає у надійне ложе докторової руки. Клац — і опукла кришечка легко відстрибує. Скло пошкоджене: навскіс розрізане тонкою, ледь помітною тріщинкою. Але механізм продовжує точно відмірювати час.