Сід Чаплін - День сардини

Здесь есть возможность читать онлайн «Сід Чаплін - День сардини» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1961, Издательство: Дніпро, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

День сардини: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «День сардини»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман присвячений дуже актуальній для Англії 60-х років проблемі «тінейджерів» — так звуть по-англійському підлітків і юнаків віком до дев’ятнадцяти років. У період повоєнної економічної стабілізації в Англії підлітки дістали право вільно розпоряджатися своїми грішми (раніше вони були зобов’язані законом віддавати зароблені гроші батькам). Разом з тим перед лицем закону вони залишаються «неповнолітніми», і їх не можна притягати до судової відповідальності. Через це у молоді загострилося почуття самостійності й майже цілковитої безкарності.
Розповідь головного героя роману «День сардини» Артура Хеггерстона, звичайного робочого хлопця, глибоко лірична, невимушена, динамічна. Читач стає свідком напружених подій у житті героя, якого гнітить бездушна, холодна атмосфера «кам’яних джунглів» капіталістичної Англії. З усіх боків вразливого хлопця оточує злочинний, продажний світ, світ гноблення й експлуатації, який безжально спотворює душу людини.

День сардини — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «День сардини», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я дав слово.

— А якщо я стану на коліна, ти залишишся? — Вона підступила, взялась за відлогу мого пальта і благально глянула у вічі.— Не відмовиш мені, правда ж?

— Ти ж знаєш, Дороті, що я волів би лишитися з тобою.

— Забудь про нього.

— Я мушу дотримати слова. Ти вже пробач.

Вона поклала голову мені на груди. За дверима лунав гімн: «Веди мене, великий Єгово, паломником по цій грішній землі...» Я поцілував її в очі. Дороті глибоко зітхнула: «О-о!» — і мої губи ковзнули до її вуст.

Ви не повірите, але все було аж надто просто. Я був гангстером, детективом, шерифом, що йшов на небезпечну операцію. Проте можна було й переграти. Хоч у Старому місті ми звикли тримати слово, нікого не боятись і ставати грудьми один за одного. До того ж — і це головне — мене тривожило, що станеться без мене з Носачем, що він мені потім заспіває і яким боягузом усі вважатимуть мене, коли дізнаються. Отож я відхилився від Дороті й пішов геть. Очі в неї були заплющені. Я навіть не попрощався. Знав, що всьому кінець. Коли б вона кинулась за мною чи хоч гукнула, я повернувся б, і все моє життя змінилося б на краще. Та вона цього не зробила.

Було пів на дев’яту, я мав ще дві години і вирішив прогулятися. На вулиці мене огорнули темрява й холод. Біля «Новоорлеанського джазового клубу» я повернув на південь, але деренчливий звук труби ще довго різав мені слух. Проте я не втратив смаку до життя, і мені захотілося самому навчитися грати на трубі, аби видобувати з неї чудові звуки і таким чином позбутися своєї туги. Ніщо так не виливає туги, як труба, а вилити свою тугу — значить позбутися її, я знаю це напевне. Зійшовши схилом повз мільйон невидющих вікон і тисячу котів, я почув верескливі гудки вугільних барж, які вимагали, щоб їм розвели міст, і спустився до річки. Вода була густа й чорна, як нафта. Я бачив велетенську арку моста й машини, що мчали по ньому з шаленою швидкістю. І хоч би де-небудь блиснув малесенький вогник. Я сів на лебідку і став дивитися на чорне плесо ріки. Не знаю, скільки я так просидів. Повз мене пропливали колоди — я налічив їх тридцять вісім. А потім, колихаючись на воді, проплив плямистий собака лапами догори...

Я ледве діждався призначеного часу. А потім усе закрутилося вихорем, ніби час, доти неживий, як отой плямистий собака, раптом ожив, пустився бігти, підстрибуючи на всіх чотирьох лапах. У «БарбаканІ» робити було нічого, і ми відразу пішли й сховалися в напівзруйнованому старому будинку, на сходовій площадці.

— Гадаю, вони не підуть іншою дорогою,— мовив Носач. Від нього тхнуло пивом.

— Виходить, засідка?

— Можеш вважати це випадковою зустріччю. Але розмова буде коротка...

— Думаєш, ми так хутко впораємося з ними?

— Про мене не турбуйся, я все прикинув.

— А що, як у нього ніж?

— На танці він з ножем не ходить.

— А в тебе справді нічого немає?

Він клацнув язиком.

— Покладись на мене. Я ж дав слово, що залізяччя не буде. Чи, може, влаштуєш обшук?

— Гаразд, вірю тобі на слово.

Десь над нами почулися сміх і голоси.

— Виглянь тихенько та подивись, чи їх двоє,— звелів Носач.

Один був довгий — Мік, а другий трохи нижчий, його я мав узяти на себе. Він насвистував якусь пісеньку і бадьоро підстрибував на ходу. Ноги в нього були, як у боксера, і свистів він чисто та дзвінко.

— Двоє.— Тут я помітив, як Носач ховає щось за спиною.— Ти ж казав, що не буде залізяччя!

— Мовчи!

— А я, дурний, повірив...

— Ось що, або замовч, або катай звідси під три чорти!

Я твердо вирішив не допустити крові. Доволі з мене його витівок! Мік і його супутник були уже майже впорівень з нами. Я вхопив Носача за руку. Та вирвати залізяку ніяк не міг, вона немов прикипіла йому до рук.

— Пусти, сволото! — просичав він і схопив мене за горло.

Я одірвав його руку й почав викручувати — мені хотілося зламати її, зробити йому боляче. Він упустив залізяку. Вона загуркотіла вниз по східцях. Ми обидва заклякли. Свист раптом припинився. Той, другий, вигукнув:

— Хто це?

Носач аж скорчився від безгучного сміху.

— Певно, коти,— сказав Мік.

— Хай ще трохи підійдуть,— шепнув Носач.

Той хлопець знову засвистів, але якось невпевнено. Відчув щось недобре. їхні довгі тіні метлялися по землі, і ось вони вже поруч з нами.

— Ходім! — шепнув Носач і скочив униз.

Та, мабуть, невдало, бо я раптом почув його стогін. Потім він розповідав, що наразився на лікоть Міка. Другий одразу присів і наставив кулачиська, наче боксер. Про Міка він і думати забув.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «День сардини»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «День сардини» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «День сардини»

Обсуждение, отзывы о книге «День сардини» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.