Міла Іванцова - Гра в паралельне читання

Віталій неодмінно класифікував би цей факт як бажання затягти її у ліжко. Він ревнує. Вважає, що всі чоловіки, з якими перетинаються її шляхи, неодмінно марять про одне й те саме. Трохи примітивно оцінює він своїх одноплемінників. Чи то через власні комплекси, чи від розуміння того, що може будь-коли її втратити…

Звісно, жінкам приємна чоловіча увага, але ж не хочеться вірити, що все аж настільки спрощено. Він старший на тринадцять років. Має певний життєвий досвід та власні висновки з нього. Але інколи просто дивує її своїми визначеннями, які шкрябонуть, бува, щось там у душі… Проте вони вже майже два роки разом. Чому? Навіщо? Чи надовго? І чи таки разом?

Може, відчуваючи цю дивну різницю у їхньому світосприйнятті, прагнучи кращого взаєморозуміння, Жанна і причепилася до Віталія з цією грою в паралельне читання. Чомусь із перших абзаців оповідання (найвірогідніше, то писала жінка, яка прагнула зрозуміти чоловіків!) Жанна уявила, що читає цей текст уголос Віталію і зараз він кивне чи заперечить, щось пояснить, погодиться чи опротестує… Оповідання, яке вона проковтнула за кілька хвилин, видалося схожим на короткометражний фільм, на історію, яка запускає певну реакцію в голові, і ти живеш далі, час від часу згадуючи героїв та події.

Жанна знов усміхнулася. Певне, тепер щоразу, катаючи візок між стелажами супермаркету, вона буде згадувати прочитану історію про похибку в теорії пана Скарабеєва. І зазиратиме нишком у чужі візки…

Перед виходом із контори заводу вона похапцем прочитала відповідь Віталія, його враження від оповідання. Щось він там наплів геть дивне, важко навіть точно пригадати. Та й час уже пізній. Голова мов не своя. Ніч у потязі. Довгий день. Ресторан. Непогане вино… Пора спати. А зранку – перечитати лист і пояснити, що він ні чорта не розуміє… Хоч і дожився до сивого волосся. Ні чорта…

Машина директора давно розчинилася в нічному туманному мареві. Місто пахло вологим прілим листям і димом осінніх багать. Доживав своє жовтень. Кілька ліхтарів лили молочне світло біля готелю, далі вулицею світили через один, потому ще рідше, і, зрештою, місто перетворювалося на ілюзію, ніби у фотошопі [1] Комп’ютерна програма для обробки зображень. ( Тут і далі – примітки редактора .) задній план картинки було розмито, розтерто, затемнено. І це мало символічно означати, що життя не десь там. Воно ось тут. Тут і зараз. І важливе тобі лише те, що до тебе найближче…

Жанна повільно простягла руку до вхідних дверей готелю. Раптом вони відчинилися самі, явивши їй знайому фігуру Андрія. Саме з ним уранці попрощалася на вокзалі, зійшовши з потяга Київ – Край Світу і лишень трохи не доїхавши до кінцевої станції.

– Бачу, вечерею вас уже хтось нагодував, мій план накрився, – всміхнувся він.

– Невже так помітно? – ще не обравши потрібного тону для розмови, спитала Жанна.

– Трошки є. Не напружуйтесь. Клеїтись не буду. Покурю та піду спати.

– От біда! А я вже розмріялася, – втомлено хмикнула Жанна.

Андрій теж хмикнув, підпалив цигарку, затягнувся і сказав:

– А от на ранкову каву запрошую. Готель простецький, але я розвідав: сніданок доволі прийнятний, а ще… – він загадково усміхнувся.

– Що? – зосереджено втупилася в нього Жанна.

– А ще їм учора встановили нову німецьку машину, що варить каву! То маємо шанс пити не розчинну.

– Аааа… – дещо розчаровано проспівала Жанна. – Якби їм до машини ще й кави пристойної привезли…

– Ну, то вже перевіримо на практиці. О дев’ятій вас влаштує?

– О дев’ятій уже маю бути на заводі, – зітхнула жінка.

– Окей! Чекаю о восьмій у вестибюлі, – погодився Андрій і прочинив перед нею двері.

Жанна сфотографувала його поглядом, вдихнула запах цигарок та залишковий аромат чоловічого парфуму.

«До сорока років. Одружений. Двоє дітей. У відрядженні», – пронеслося в її голові припущення.

«Хоче сексу з будь-ким», – прошурхотіло голосом Віталія. Жанна хмикнула. Двері за її спиною зачинилися.

Ранку доброго!

У тому, що готель без Інету, є навіть плюс. Учора, повернувшись із вечері, впала і заснула. А був би – то писала б розгромного листа з приводу твого сприйняття того оповідання та дурних ревнощів до всіх чоловіків на моєму шляху. Але, бачиш, виспалася, випила зранку непоганої кави, вчорашні емоції вляглися, то пишу лише «взагалі», і сьогодні твоє дивне світосприйняття вже не видається мені антагоністичним. Хоча мій ранковий плюралізм не означає, що я пристала на твій бік чи погодилася! Щоправда, завдяки тобі трохи «розвинулася» в царині чоловічої психології.