Міла Іванцова - Гра в паралельне читання

Одного разу Віталій з’явився до неї напідпитку, з відчаю спровокував з’ясування стосунків і отримав правду. Так, інший мужчина є. Він із Москви, працює у сфері туристичного бізнесу, вони познайомилися на якійсь конференції, де вона перекладала. Він не одружений, зробив їй серйозну пропозицію, якої сам Віталій так і не спромігся зробити, та, власне, вона й не сподівалася, бо ніколи й не обіцяв. Ліля взяла тиждень на роздуми і днями має дати північному гостю відповідь. Швидше за все, вона погодиться. Тому що… Тому. Що. А після цього вона поїде до нього назавжди.

Через тиждень Ліля повідомила е-мейлом, що ставить крапку, хоча для неї це теж боляче. Але історію про собаку на сіні вже давно написано, та й фільм знято.

На дзвінки більше не відповідала. Додому поговорити не впустила, хоч вікна і світилися.

«Ну, що ж, Москва – так Москва!» – подумав він, і до болю від утрати додалися образа, гнів і усвідомлення власного безсилля.

Ломка його рухалася по синусоїді – то згасала, то спалахувала знову. Хоч би побачити здалеку, почути голос по телефону, спитати, як там, чи щаслива… Але Ліля відрубала хвоста собаці одним махом, а не різала його шматочками. Мабуть, за більше ніж два роки стосунків він так і не пізнав кохану жінку, якщо не уявляв, що вона здатна так рішуче перекрити йому кисень. А може, боявся це уявляти, наївно вірячи, що завоював її назавжди.

Саме в той період він і приходив сюди, до невеличкої кав’ярні з дизайном «а-ля сімдесяті» та одвічним тут Челентано. Приходив, сідав за їхній столик, замовляв каву, коньяк, діставав цигарки, клав на стіл шоколадну «медальку» у фользі та чекав. Якщо не прийде Ліля, може, якась юна красуня, приваблена блиском несправжнього золота на солодкій монеті, знову станцює йому…

А потім перестав приходити.

Хіба міг подумати, що та легковажна гра з Жанною в паралельне читання занурить його у вир спогадів і знову приведе сюди?

У купе нічного потяга, який їхав із Краю Світу до Киє ва, ледь жевріла нічна лампочка, а сусіди вже вляг лися. На нижній Жанниній полиці матрац уже був розкладений. Діставши спортивні штани, вона сховала свою валізу під полицю, розірвала пакет із постіллю та як могла причепурила своє тимчасове лежбище. Тихо переодяглася і влаштувалася на своєму місці, укрившись простирадлом.

Але сон не приходив. І не через стукіт коліс та похитування вагона. Перед її заплющеними очима пролітали кадри довгого і наповненого подіями сьогоднішнього дня, який почався ще вчора ввечері, коли вона помітила Андрія у вестибюлі на шкіряному дивані.

«Hi! I need your help!» Їхній довгий погляд очі в очі… Спалах – стоп-кадр.

Його пружні руки на її тілі, метання тіней на високій білій стелі її номера і паралізований годинник на стіні. «Хочу прийти на нашу ранкову каву поголеним…» Спалах – стоп-кадр.

Ранок. Вірина крамниця. Її п’яничка-«колишній». Запах меленої кави. Спалах – стоп-кадр.

Контора. Кава. Печиво. Оповідання про шукачів наречених та дванадцять корів. Дивний фінал. Лист від Віталія. Спалах – стоп-кадр.

Слайд-шоу перед заплющеними очима Жанни завмерло від думки, що вона від самого ранку не відписала Віталію жодного рядка, навіть під кінець робочого дня, ще до того, як знову зустрілася з Андрієм. Застукотіло у скронях. Як вона могла забути?! Вона навіть не перевірила пошту, виходячи із заводу. Просто забула. Дивно. Віталій уже майже два роки був у її житті. Існував у ньому незалежно від того, поруч він був чи на відстані, на кухні перед портретом грузинського розгубленого рибалки в червоній сорочці чи в її ліжку, в заміському ресторанчику чи в сауні котеджу, орендованого ними на добу. Він був. Хоч і без усяких перспектив. І Жанну це досить довго влаштовувало. Правда, перший час було дуже важко не називати його Русланом.

Вона, молода симпатична жінка-інженер із чоловічого колективу, з хорошою зарплатнею, загалом вдовольнялася стосунками з ним, невільним, і ніколи не схиляла до радикальних змін у житті. Віталій не міг навіть здогадуватися, що саме сталося між ними на зустрічі однокласників. Як і не розумів, чому інколи після бурхливого сексу, такого приємного для обох, Жанна падала обличчям у подушку і глушила в ній ридання. І не треба йому було розуміти.

Та ось уперше за цей час вона була близька з іншим. З тим, про кого так мало знала і не планувала продовження стосунків. Як це сталося? Чому? Навіщо? Чи було це зрадою Віталію? А Руслану?

Під стукіт коліс відновилося слайд-шоу цієї п’ятниці.