Наталка Доляк - Заплакана Європа

– Ну, раз вони загубилися, а тепер знайшлися, то підіть собі щось купіть, погуляйте, а я тим часом приготую смачний обід.

– Вау! – закричали в один голос Женя й Микола та почали стрімголов одягатися.

«Напевно, дурненькі, бояться, аби я не передумала», – філософськи зауважило внутрішнє «Я».

«Шмон» почався невідкладно після того, як квартира спорожніла, і тривав не більше півгодини. Документи віднайшлися за допомогою чуйки, притаманної загнаному звіру. Люся, ставши посеред спальні, взялася в боки, обдивляючись, обнюхуючи та прислухаючись до квартири. Згадала, як малою шукала заховані мамою цукерки. От можна було перевернути догори дригом усю хату й не підступити ані на крок до скарбу. Це коли ти не прислухаєшся до інстинктів. А коли просто йдеш туди, куди несуть ноги, і пхаєш руки туди, куди вони самі кортять запхатися, тоді влучання – стовідсоткове.

Погляд Людочки примагнітив припнутий до стіни комод, над яким було причеплене велике дзеркало в дерев’яній рамі. Спочатку жінку штовхнуло до дзеркала. Акуратно зазирнула під нього, бо ж люстро трималося на одному шурупові й завше хилиталося. «Не те!» – вирішила. Миттєво погляд шурнув вниз по стіні. Між стіною й комодом зяяла невеличка шпаринка, у якій око вгледіло жовтий папір. Сходу відсунула комод, і – о, щастя! – до стіни скотчем було приліплено три великих жовтих конверти. Різко зібралася відірвати їх, але стрималася. Поволі, як шпигун, віддерла шматочки липкої стрічки так, щоб не потягти разом із ним клапті шпалер. У першому конверті виявила свої листи та листи Олени. Не змогла не прочитати. «Нащо тобі та шльондра сухозада», – писала сестра братові саме в той час, коли Людочка була ще на Батьківщині. Саме тоді Олена під час зустрічей із невісткою бідкалася, мовляв, потрібно вам жити разом і таке інше. «Сволота!» – сказала голосно Жужа, спустошивши конверт від своїх листів та фотографій із Фінляндії. «Дякувати Богові!» – подумала, складаючи віднайдені артефакти кипою на комод, і навіть думки її тремтіли.

Наступний конверт містив найцікавіші документи. Люся прозріла. Один малесенький папірець сповіщав, що Нік Бабенкофф є батьком-одинаком, що його дружина Бабенкофф Людмила відмовилася від їхньої спільної дочки. «Оце так!» – вигукнула, й засвербіло в грудях. Документ був підписаний дуже схожим на чоловіків почерком, мав печатку, але не скидався на щось офіційне. «Без мене мене й оженили», – Люся неабияк раділа знахідці, яку вона не мала наміру показувати в посольстві, а воліла спалити на жертовному вогнищі. Що й зробила, зацибнувши одним стрибком на кухню й кинувши папір у побутове полум’я, на якому варився суп. Повернулася до «розкопок». Віднайшла незвичне фіолетове свідоцтво про народження.

Останній конверт зберігав у собі три цупкенькі пачечки грошви, перев’язані навхрест гумками. На них Жужа не зазіхала, залишила пакунку цноту. Усе заліпила, як було, припнула комод і погнала до посольства, попередньо нашкрябавши цидулку: «Якщо прийдете раніше, їжте шарлотку. Я на роботу». Пиріг спікся, поки Людочка перебирала папери, тож обіцянку про «смачний обід» жінка виконала.

Друге пришестя Люди на клаптик рідної землі у вигляді ошатного будиночка в середмісті Лондона ознаменувалося новими подіями. Молодий клерк тепер у бузковій сорочці широко усміхався до жінки. Проте, здавалося, хоче її вщипнути якнайболючіше в прямому сенсі цього слова. У нього навіть вказівний і великий пальці на правій руці рефлекторно стискалися при кожному слові.

– Доведеться хвильку почекати, шановна! – щип-щип пальцями.

– Добре, я почекаю, – піднявши підборіддя, що мало символізувати зверхнє ставлення до одноплемінника, вдаючи врівноваженість, протягла Людочка й сіла у крісло.

Люся добре орієнтувалася цієї хвилини, де в неї знаходиться печінка, нирки, серце, сечовий міхур, бо внутрішні органи калатали, коли поодинці, а коли й усі разом, ніби вона вихлебтала щонайменше трилітровий слоїк найміцнішої у світі кави.

До Жужі вийшов не посол, як вона сподівалася, а широченька червонощока жіночка. Такі в совєтській її колишній країні зазвичай працювали завскладами, завбазами та іншими зав. Нажовто фарбована дешевим пергідролем блондинка, з високою зачіскою «а-ля Зикіна», зодягнена була в оксамитову сукню кольору бордо, на шиї нескромно розташувалися три нитки справжніх перлів. Черевики з крокодилячої шкіри мало не рикали на Людочку, сумнівів у тому, що ця шкіра знята зі справжнього крокодила, не виникало. Жінка, на відміну від тих, хто вже спілкувався з Людочкою, представилася, простягнувши рясно всіяну перснями пухкеньку ручку. Манікюр був чудовий.